Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   
Анатолій Стожук

Поляки трохи не такі, як ми, хоча відчувається і духовна спорідненість — все-таки слов’янський простір...

 – Анатолію, чи за останні 5-7 років відбувалися Міжнародні поетичні фестивалі на кшталт І Міжнародної «Української поетичної весни», які б проходили у Харкові і Києві?

– Як би це дивно не звучало, а поетичних фестивалів і подібних заходів на Харківщині не  бракує. Вже багато років харківські літератори підтримують тісні контакти з письменниками Нюрнберга, неодноразово видавалися німецько-українські антології. Ми їздили до Німеччини, німецькі письменники — до нас. Так, що культурні зв’язки існують і не перериваються упродовж багатьох літ. Традиційно харківські письменники проводять Міжнародний фестиваль слов’янської поезії із залученням літературної молоді з різних країн (організатор поет Сергій Шелковий), Йогансен-фест також проходить за участі закордонних гостей. Річ не втім — чи відбуваються у місті подібні заходи, радше важить те, що вони дають: нову якість спілкування, перспективи, розширення співпраці, яка виливається у переклади і публікації, а відтак, ознайомлення читачів із закордонною літературою. Не секрет, що українська літературна громадськість упродовж багатьох років відчуває брак інформаційної уваги з боку загальнонаціональних ЗМІ. На жаль, це – політика, наслідки якої вигулькнуть у далекому майбутньому... З іншого боку — бездіяльність самої письменницької громадськості. Нас не помічають — тому що нас нема, чи тому, що ми не вміємо “показатися”? Далеко не риторичне питання.

Харківська перекладацька школа традиційно потужна. Сьогодні плідно працюють над перекладами з різних мов: Олександра Ковальова, Віктор Бойко, Володимир Брюгген, Олексій Бінкевич, Леонід Тома, Володимир Верховень, Ірина Мироненко, Ігор Оржицький, Сергій Шелковий. У близькому минулому активно перекладали з польської Юрій Стадниченко і Василь Боровий.

– Ми знаємо про багатьох видатних поляків, що жили і працювали у Харкові, а в якому стані сьогодні перебувають польсько-українські зв’язки харків’ян?

– Історія польсько-українських зв’язків на Слобідщині має кількастолітню тривалість. Ще від польського поета – ровесника заснування Харкова Івана (Яна) Орновського та другого ректора Харківського університету Людвіга Яновського, який заступив на цій посаді його фундатора Василя Каразіна і залишив після себе навдивовижу цікаві спогади про тогочасний Харків і представників культури та літератури Слобідського краю. Не забуваймо, що в слобідській землі знайшла свій останній спочинок велика частина польської військової еліти, яку винищив сталінський режим за часів Другої світової війни. Це так, до слова. Але це ще одна нерозривна нитка, яка єднає нас з Польщею. Хоча світлого було і є більше у наших взаєминах. Історія поляків у Харкові за останні два століття — це яскравий приклад співробітництва двох народів, яка продовжується і нині. Нещодавній міжнародний поетичний фестиваль — вагоме тому потвердження і повернення до такої активної колись співпраці.

– Чи перекладають у Харкові твори польських письменників і навпаки – у Польщі харківських?

– Першою необхідною умовою для пожвавлення перекладацтва виступає необхідність налагодження тісних контактів між письменниками різних країн. До речі, у час, коли відсутні більш-менш сталі контакти між письменниками усередині країни, говорити про реальні міжнародні зв’язки не доводиться. Але це не значить, що нічого у цих напрямках не робиться. Контакти є, попри всі складнощі. Таке співробітництво носить фрагментарний характер: вряди-годи когось з наших письменників перекладають у Польщі, когось з поляків перекладають в Харкові. До речі, нещодавно побачила світ книга Романа Брандштеттера «Біблейський круг» у перекладі з польської харків’янина Анатолія Івченка. Генеральне консульство Республіки Польща у Харкові ось вже понад 10 років є ініціатором видання двомовних “Польських альманахів”. Активно долучається до цієї справи Центральна наукова бібліотека університету імені В.Каразіна, Польський дім у Харкові, харківські письменники.
Системність перекладацької справи залежить насамперед від міцних і тривалих взаємин із зарубіжними колегами. Сьогодні ми орієнтуємося на здобутки тієї чи іншої світової літератури з перекладів українських чи напівукраїнських видавництв. Але чи завжди вони безпомильно і щиро пропонують нам найкраще, а чи тільки те, що переважно потрапляє на книжковий ринок зовсім не з літературних міркувань. Такі думки не видаються безпідставними, коли берешся знайомитися з перекладними книжковими новинками.

– Які твої враження і твоїх колег від творчості польських поетів?

– Вони трохи не такі, як ми, хоча відчувається і духовна спорідненість — все-таки слов’янський простір... Мабуть, кожен з нас у глибині душі береже пам’ять про отой шарм польського кіно кінця ХХ століття, романів Генріха Сенкевича, віршів Здіслави Шимборської... Я, гадаю, для польських гостей ми були цікавішими... Адже Харків — це Схід України, впритул наближений до зони воєнних дій, переважно ментально і побутово російськомовний. Гості були в очікуванні — чи то сюрпризів, чи то несподіванок... Але все склалося добре. Спочатку був круглий стіл в університеті з проблем сучасної літератури, відвідання Польського культурного центру, зустріч з харківськими письменниками і спілкування у невимушеній обстановці. На другий день польські гості побували у Національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди у селі Сковородинівка, знайомилися з містом.
 
– Які ти бачиш нагальні і гострі проблеми в галузі перекладу і популяризації іншомовної літератури в Україні, а нашої за кордоном?

– Знання мов і розуміння того, що це комусь потрібно. Ентузіасти, які на свій ризик беруться за переклади, рано чи пізно приходять до думки, що вони не займаються марною справою. А для людини, особливо творчої, це — дивовижне відчуття. Варто, передусім, використовувати всі наявні можливості. Співпрацювати з різномовними культурними товариствами, консульствами і амбасадами, де, як правило, є програми культурних обмінів, ознайомлення читачів країни перебування зі своєю літературою. Словом, можливості є, треба лишень навчитися їх використовувати і задекларувати себе як людину, що здатна робити справу. Кілька харківських письменників сьогодні входять до журі поважних європейських літературних конкурсів, ще кілька є постійними авторами різномовних антологій. А загалом, нам усім треба вчитися жити в українському культурному просторі і у той же час активно зазирати у культурний простір інших країн, насамперед, слов’янських сусідів.

     Розмовляв Олександр Гордон

   
© nspu.com.ua