Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Із українською журналісткою, письменницею, громадський діячем Еліною Заржицькою напередодні 50-літнього ювілею розмовляла письменниця Оксана Маковець.

– Пані Еліно, як Ви почуваєтеся в переддень свого ювілею, адже це особлива дата для кожної людини?

– Чесно кажучи, я не дуже люблю всі ті святкові-передсвяткові клопоти. Звичайно, дуже приємно, що про цю дату пам’ятають, але настав час, коли мені робиться сумно від усвідомлення того, що життя котиться не до розквіту, а до присмерків. Життя таке швидкоплинне... Але – бажаєш чи ні, а готуватися потрібно, що я й роблю дуже ретельно, бо це своєрідний звіт за багато років... Так сталося, що в цьому році маю величезний творчий ужинок. Це отримані у двох Міжнародних конкурсах перемоги, участь у складі журі у двох Всеукраїнських та трьох обласних конкурсах, шість книжок, які вийшли друком не тільки в Україні, а й за кордоном, мультфільм за моєю казкою «Про ліниву ворону», аудіо-книга казок… Дякувати Богові, є що людям показати. Основні ж клопоти по підготовці взяла на свої плечі мій щирий друг – Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей в особі директора Ольги Шарабури. Фахівці бібліотеки повідомили, що готують мені сюрприз. Тепер чекаю з нетерпінням, бо фахівці бібліотеки настільки креативні, що іноді диву даєшся їх фантазії та творчим доробкам, – розповідає Еліна Заржицька.

– Знаємо, що Ви любите свою роботу, яка, цитуючи відомого українського класика, давно «в творчість перейшла», але вже чимало років Ви пишете книги переважно для дітей та молоді. Які ж обставини, або один конкретний випадок, спонукали Вас поміняти спеціалізацію, правильніше – розширити межі своєї творчої праці?

– У мене немає ніякої спеціалізації! За першою освітою я – інженер-електрик. А писати починала ще в школі. Звичайно, тоді письменники здавались мені такими собі небесними мешканцями. А коли народився син, тоді й спробувала придумані для нього казки надіслати до місцевих газет і журналів. Є ще один важливий момент. Насправді, я була тихою, слухняною і вірила, що живу в країні, де все робиться для людей. Але чомусь ніколи не могла примусити себе написати твір на тему «Партія та народ єдині» чи щось на кшталт того. Не знаю, чому. А коли бачила на перших сторінках газет вірші сучасних письменників зі славослов’ям в адресу партії й керівництва жаліла цих талановитих людей і думала: «Якби доля була прихильна і сталось диво – я б відкрила в собі талант письменника, то писала б лише для дітей. Тоді б мені не треба було б оспівувати людей або події, які я не розумію або не поважаю». 

– Пані Еліно, які літературні жанри Вам найбільше імпонують, що Вас приваблює в книгах сучасних письменників? 

– Я дитячий письменник, то й говорити буду лише про книги для дітей і про письменників, які пишуть для дітей, бо дуже багато читаю нових книг, які з’являються зараз в бібліотеках та на прилавках магазинів. Мені подобаються книги моїх колег – дитячих письменників Лесі Вороніної, Марини Павленко, Зірки Мензатюк, Оксани Думанської, Галини Пагутяк, Сергій Гридин, Валентин Бердт, Сергій Вдовенко, Андрій Кокотюха, обожнюю творчість Володимира Рутківського. Звичайно, це далеко не всі автори…

– Ви співпрацюєте в журі багатьох літературних конкурсів, як наприклад «Літературна надія Дніпра», «Чарівне місто над Дніпром»?У чому полягає особливість цієї роботи?

– Є велика різниця між вже надрукованими книгами й творами, які подають на розгляд журі конкурсанти. Книгу, яка тобі не подобається, можеш не читати. А твір, поданий на розгляд журі, маєш прочитати, навіть, якщо він і не подобається. Мені імпонує оригінальний сюжет, відповідність мови, дій персонажів віку читача, для якого він призначений. Також звертаю увагу на пізнавальність тексту, виховну функцію, яку він несе. Якось письменник-початківець надіслав мені вірші, і в одному було написано, що пугач – то син сови. Я попросила замінити, бо не можна дитину вводити в оману і надавати їй невірні відомості. Автор засперечався: нехай, мовляв, дитина сама розбереться. Ось тут я дуже рознервувалась, бо багато інформації у дитинстві отримала з книг. Це допомагало мені вчитись у школі. Але ж, якщо б та інформація була невірною, я б не отримала багатьох гарних оцінок і навіки б образилась на письменників, бо завжди була впевнена, що автори книг все знають. Наша суперечка так і залишилась незакінченою, бо автор відмовився виправляти…Насправді, історія сумна, оскільки, для кожного автора ерудиція, точність і порядність повинні бути на першому місці.

– Над чим тепер працює письменниця Еліна Заржицька? Скільки книг Ви написали, та де можна їх придбати або прочитати окремі Ваші твори?

– Саме зараз я вирішила зробити собі канікули. Майже два роки я багато працювала – робила переклади, писала. Після закінчення останнього – великого й важкого для мене роману наприкінці жовтня відчула, що мені потрібен літературний «передих». Це не означає, що я взагалі нічого не роблю. Є робота, є участь у складі журі різних конкурсів, є читання книг, без якого я взагалі не уявляю свого життя. Останні ж книги про Китеня Тимка можна замовити на сайті видавництва «Талант» (м. Харків). Прочитати деякі з казок безкоштовно є можливість на спеціальних літературних сайтах – «Дерево Казок та Весела абетка». На https://www.youtube.com/watch?v=4NS2jAEalMg, де можна подивитись зроблений за моєю казкою мультфільм «Про ліниву ворону». Там же можна знайти 4-х серійний мультик про черепаху Наталку та музичну виставу про Морського Коника.

– Що Ви думаєте про книгодрукування в Україн?  Як привернути увагу держави до видавничої справи? Адже не міліє Україна своїми вітчизняними талантами. У цьому, на приклад, можна переконатися, ознайомившись з альманахами «Форум», «Скіфія», «З вершин і низин», які заслужено отримали міжнародний статус. Беззаперечно – це сталося завдяки майстерності українських письменників...

– За останній рік я спостерігаю якесь зрушення у напрямку розвитку. Книжкові форуми, виставки-ярмарки та інші заходи, які проводяться в різних містах України – Львові, Одесі, Києві, а тепер і в Запоріжжі, збирають численні авдиторії як письменників, так і поціновувачів та пересічних громадян-покупців. Відверто кажучи, то я більше вболіваю за те, що в нашій області, такому великому промисловому регіоні, і досі немає видавництва, яке б працювало з письменниками і видавало книги не їхнім коштом. У скількох «круглих столах», семінарах та інших закладах брала участь, скільки писала й говорила! Але віз і нині на тому ж місці... А талановитих письменників дійсно, багато. І живуть вони і в Україні, і за кордоном.

– Пані Еліно, щоб Ви побажали собі на День народження, та що би хотіли сказати на закінчення цієї своєрідної розмови через «етерний простір» прихильним читачам, шанувальникам Вашої творчості?

– Якщо є в світі вищі сили, то я хочу попросити їх припинити цю безглузду війну, яка пожирає життя найкращих синів моєї країни. Усім – і прихильникам, і незнайомим – хочу побажати щастя й мирного неба, здоров’я та благополуччя.

– У свою чергу, дорога пані Еліно, прийміть найщиріші вітання від українських письменників Західної Діаспори, США. Бажаємо, перш за все Вам міцного здоров’я, щастя в особистому та творчому житті, миру в Україні та на серці!

Розмову вела письменниця Оксана Маковець,

США-Україна

 

   
© nspu.com.ua