Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 

 

 

Знайомство з сучасними письменниками України завжди закінчується одним і тим же: мені кортить розказати про цих талановитих людей всім і кожному.

Так відбувається і зараз. Ольга Полевіна, член Національної спілки письменників Кіровоградщини з понад десятирічним стажем, поет, прозаїк, перекладач дивує мене цікавою властивістю – їй підвладні практично всі жанри літератури. Вона майстерно виписує реальне життя сучасного суспільства, має у творчому доробку збірник містичних оповідань, фантастичні повісті, романи про кохання, оповідання для дітей. А ще – Ольга веде активну громадську діяльність.

Недарма колеги письменники обрали її головою обласного літературного об’єднання «Степ». І з першого ж дня в об’єднанні завирувало життя.

 

Хотіла традиційно почати з питань – не вийшло. Ольга перехопила ініціативу і… зазвучав неймовірно чутливий, щирий та сумний реквієм за Вчителем та Митцем…

 

– Літературне об'єднання «Степ» працює вже 77 років на Кіровоградщині, 48 останніх років поспіль його незмінним керівником був поет, письменник, журналіст Віктор Олексійович Погрібний.

Одного разу він дорікнув мені за надмірно різку критику:

Потрібно, щоб був грунт, на якому виросте творчість. Слід створити умови для тих, хто пише. І якщо колись на цьому полі підніметься високий колос, це буде велика вдача – «Степ» виправдає своє призначення...

Не стверджую, що точно передала думки, але йшлося саме про це...

І «високого колосся» за ці роки виросло багато: майже всі члени КОО НСПУ – вихідці зі «Степу», виплекані ним...

Його відхід вразив багатьох. Він пішов на гребені високої хвилі, саме на свято «Вересневі самоцвіти». У той, останній його день, до Арсенівки, на батьківщину І. Карпенко-Карого, з'їхалися літератори, і він провів з нами весь цей час, виступав біля пам'ятника І. Карпенку-Карому, йшов з нами заповідником та так прудко, що я не могла його наздогнати, проголошував свої думки в залі Веселівського Будинку кудьтури, своїм добре поставленим голосом співав за столом українських пісень... Посадив нас усіх в автобус, попрощався «до середи» («Степ» збирається по середах. Дійсно, зустрілись у середу… на похороні…), сів у авто заступника голови райдержадміністрації і... поїхав у вічність...

Був таким, як завжди...

Ми роз'їхалися по домівках, а він помер...

Я не одразу повірила, коли через кілька годин мені повідомили про його смерть: адже ми тільки-но попрощалися!.. 

Здавалося, смерті для нього не було: був сталий, незмінний. Швидше земля перестане обертатися навколо Сонця, ніж В. Погрібний не прийде на засідання «Степу»!

Востаннє проказав, що ніщо не вічне, вічна тільки Любов... Сказав – і помер. Красиво, як і жив. 

Закінчилася ціла епоха. Пішов титан. Кажуть – незамінних немає. Неправда. Є. Його замінити ніким. Ця ніша іншим не за зростом. Нам ще належить оцінити його постать повною мірою...

Чому я не відмовилася, коли на загальних зборах озвучили мою кандидатуру? Розуміла, що чекає багато роботи. Але відмовитися – означає зрадити те, що він створював роками. Я була членом бюро і допомагала у всьому, коли було необхідно. Але В. Погрібний особливо не потребував допомоги – він усе робив сам... 

Хто б не зайняв це місце, тому буде нелегко. Вважаю себе його ученицею. У нас були довірливі стосунки, я знаю проблеми «Степу», ми їх обговорювали не раз... Думаю, певна логіка є в тому, що саме я наступник.

Чи зможу його замінити? Не знаю. Але зроблю все можливе, щоб зберегти систему «Степу», його призначення. «Степ» – це мій дім, навіть коли я стала членом НСПУ, він таким і залишився... 

 

– Ольго, які твої плани як керівника? Що цікавого очікує твої колег?

– За місяць нашого спільного сирітства «Степ» збирався за своїм звичним графіком. Вирішене питання про розміщення: тепер літоб'єднання працюватиме в обласній науковій бібліотеці ім. Д. Чижевського. Таким чином, ми як неприбуткова організація позбавлені необхідності сплачувати оренду, яка не під силу будь-кому, хто очолить літоб'єднання.

Відкрита інтернет-сторінка «Степ». Поки що там небагато матеріалу, але все попереду. Існує домовленність з керівництвом обласного радіо про систематичні радіопередачі з членами літоб’єднання. Прописана послідовність, кого будуть запрошувати на передачі. Насамперед тих членів літоб’єнання, чиї книги висунуті на здобуття обласної премії імені нашого земляка, відомого в світі геніального поета Євгена Маланюка. Так, багата наша Кіровоградщина на таланти! Це і Арсеній Тарковський, і згадані вже Є. Маланюк, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький... Якщо пригадувати всіх – сторінки не вистачить...

Відновлена поетична сторінка «Стежина» в місцевій газеті, яку свого часу впродовж багатьох років готував В. Погрібний. Це дасть можливість кожному члену «Степу» донести свої твори до читачів. Збираємо матеріал для альманаха «Степ»... І це за два тижні, як мене обрано головою.

 

– Але ж все, що плануєш зробити, забагато для однієї жінки, яка, до того, має не тільки громадське навантаження? Хто тобі допомагатиме?

– А в мене команда! Бюро. І кожен веде свою справу: Олена Надутенко, поетеса, голова Спілки підприємців області, займається реєстрацією Статуту, Олександр Архагельський, поет, письменник, перекладач, редагує матеріал для «Стежини». Артем Луценко, молодий поет, відкриває інтернетну сторінку. Олена Баранова, письменниця, збирає заборговані членські внески. Валентина Кондратенко, поетеса, відповідальна за діяльність районних осередків літоб’єднання; а  я з літературознавцем, професором університету, Сергієм Михидою складаю план роботи на рік – там планується лекторій, а лекторів з його кафедри мови і літератури Центрально-українського (Кіровоградського) педагогічного університету забезпечить пан Михида... Отож, для всіх знайшлась робота... А я все це організовую і контролюю, зокрема – запис радіопередач, зв’язок із пресою. Ось така в мене бойова команда однодумців – Верни-гора, Верни-дуб та інші. 

Готуємо свято для номінантів на здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка – нашої місцевої найвищої «державної» нагороди, де будуть представлені широкому загалові їхні твори.

 

– Відвідувати «Степ» мають можливість усі бажаючі чи існують правила прийому?

– «Степ» – це обласне об'єднання творчих людей, воно має свій статут, видавництво, свій альманах. Стати його членом може кожен, хто пише, друкується і сплачує членські внески (згідно зі статутом). Для прийому необхідно  рекомендації трьох членів «Степу», публікації в пресі та заяву. Але двері відчинені для всіх охочих. Засідання проводяться двічі на місяць, де будь-хто може отримати консультацію, рецензію, відчути підтримку і здобути схвалення. Коли було фінансування на видання книг, «Степ» видавав багатьох, тих, чиї книжки заслуговували на публікацію. Зокрема, в мене у видавництві «Степ» вийшло 4 книжки...

 

– Які напрямки роботи вважаєш за основні? Є в планах виходити на Всеукраїнський рівень?

– Головні – усі. Лекторій потрібний – такий собі лікнеп... Робота з авторами щодо редагування текстів – обов’язкова... Видавництво альманаху – святе право літоб’єднання... Сторінка в пресі кожного місяця – необхідна і для читачів, і для письменників... Про Інтернет і казати нічого – куди без нього! Якщо знайдуться кошти і тексти, гідні того, щоб їх прочитав широкий загал, будемо відивати книжки і намагатися висунути ії на різноманітні конкурси – оце і буде Всеукраїнський рівень...

 

– А чи не заважає тобі громадська діяльність в особистому житті? До того ж, ти є директором Кіровоградської музичної школи №4.

– Як може заважати те, що ти любиш? Тільки вистачило б здоров’я, а час знайду...

 

– У тебе вища музична освіта. А чому не обрала шлях у мистецтво за допомогою музики?

– Для мене Слово – рідніше. Але музика так допомагає!

 

–  Колись одна шанована дніпропетровська письменниця вчила поетів-початківцев таким чином: «Щоб досягти бездоганності, вам треба співати свої вірші. Тоді одразу всі «огріхи» будуть, як на долоні». Свої чудові вірші ти теж співаєш?

– Якщо в людини є почуття ритму – їй не потрібно «проспівувати» чи рахувати ударні й безударні... Ритм – це основа вірша. Він народжується перш за все. А якщо цього немає – співай – не співай... Я ж музикант за фахом, а ритм у музиці – те саме, що і в віршах. Кажу ж – допомагає музика!

 

– Що в твоїй творчості було первинне – вірші чи проза? 

– Традиційно – вірші. Але проза завжди йшла поруч – на відстані півкроку... Але зараз її значно більше: 8 романів переважили 4 тоненькі книжки віршів...

 

– Щоб писати, тобі потрібні якісь умови? Тиша, наприклад, або навпаки – насолоджуватись музикою чи живописом? Чи можеш писати будь-де і будь-коли?

– Щоб писати – потрібні думки. Образне мислення. Сюжетне мислення. Поєтичне мислення, навіть коли пишеш прозу. Якщо все це є – не має значення, де і коли писати. І чим – олівцем чи на комп’ютері...

Звичайно, тиша необхідна. І ще – щоб тебе не чіпали.

 

– Про що б хотіла написати і ще не написала?

– Про любов. Я про неї писала і пишу, але любові багато не буває. Любові  у широкому розумінні. Про її присутність у житті. Бо без неї немає життя – тільки існування...

 

– Що ж – успіху на нелегкому літературному шляху!

– Дякую!

 

Розмовляла Еліна Заржицька

 

   
© nspu.com.ua