Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

 #ВеснянІ_бурі - КОНКУРС одного вірша до 16-річчя Артспільноти «Перехрестя». Віддати голос за вірш, що сподобався, можна на сторінці Артспільноти у фейсбуці: https://www.facebook.com/groups/perehrestya.at.lit/

 

 

 

ПЕРЕЛІК УЧАСНИКІВ:

 

1.                            Олександр Сушко. "Весняні бурі" або "З якого дива?"

 

2.                           Світлана-Майя Залізняк. Щодення осонцене

 

3.                           Вікторія Оліщук. «небо набухло слізьми...»

 

4.                           Алла Диба. «Іду в дощі...»

 

5.                           Анна Тащенко. Недовесна

 

6.                           Світлана Ткаченко. Про мари

 

7.                          Юлія Рябенко. Уламки весни

 

8.                         Любов Бенедишин. Гроза

 

9.                         Тетяна Левицька. Коли розлучаються...

 

10.                       Олеся Чепелюк. Діалог закоханих

 

11.                       Максим Меркулов. «Noble eagle, my friend...» («Шляхетний орле, мій друже...»), вірш-білінгва

 

12.                       Інна Прокопович. «Є ритми...»

 

13.                       Надія Позняк. «Мені закрито небо, мій коханий...»

 

14.                       Тетяна Логвиновська. «Танцює вітер між гілок квітучих...»

 

15.                       Оксана Логоша. «тепер вже час...вростає у асфальт...»

 

16.                       Євген Познанський. Сердита весна

 

 

ТВОРИ УЧАСНИКІВ:

 

 

Олександр Сушко

 

 

"Весняні бурі" або "З якого дива?"

 

 

Ерот осліп! Любов збиває з курсу,

Ступає на слизьку стезю нога.

Тебе поцілував би та..боюся,

А, може ти не хочеш, жінко, га?

Обмацати кулясту би м'якушку,

В трикутний рай загнати скакуна...

Але старий, пракореня не зрушу,

Ну, як такого терпить ще жона?

Та нащо паразит їй горопашний?

Стидаюсь на красу піднять лице.

Вона ж мені щоденно варить каші,

Розчісує борідку гребінцем.

Дружинонька - хазяйновита квочка,

Як бджілка, не сідає ні на мить.

А уночі підкотиться клубочком

І як дитина ув обіймах спить.

Вже не такий як був колись мужчина,

Немає ні снаги, ні хтивих мрій.

Питаю вас: - З якої то причини

Без мусі-пусі жінці дорогий?

 

 

Опубл. 16.03.

 

 

 

Світлана-Майя Залізняк

 

 

Щодення осонцене

 

 

Закон бумеранга - в любові, у праві.

Григорій завдячує генами Саві.

Тасуються карти, ідеї та ніші,

виходять на плац енергійні, свіжіші.

На штемп безталання є попит і гроші,

висять на білбордах мармизи хороші.

Повірте, віддайте своє ошуканцю.

Стіна відділяє шлагбауми, шанці.

 

Молися і постуй, іди по спіралі.

Відчистять охочі шаблі, пекторалі.

Товари акційні, розмай секонд-хенду.

Країна ця вільна чи знову - в оренду...

 

Весна... Ожили горобцята, синички.

Щодення осонцене... вежі... дрібнички...

Складай віршеня, розфарбовуй біплани.

Пливуть за бугор чепурні роксолани,

в чужих серіалах знаходяться ролі...

Для когось людва - шашлики... равіолі.

Навари, інтриги, кампанії, зиски.

У правд нестабільні, надщерблені диски.

 

Шукаю прекрасне, намріюю мандри.

Наснилися Ялта, Форос, олеандри

в саду ботанічному - білі, рожеві...

Обходжу ковтьоби свої - березневі.

 

 

Газети, плакати, барвисті агітки.

Для воєн безглуздих плекаються дітки.

Лящать, захлинаються "наше!" паяци.

Парують каструлі, зогнилі матраци.

 

Життя пречудове. Будуй і наснажуй.

З плеча на плече - розмаїття-поклажу.

 

 

Опубл. 16.03.

 

 

 

Вікторія Оліщук

 

 

*

 

небо набухло слізьми

від страху

важко повзе вужем

сизим дахом

і раптом

крап крап

хмара лущиться знаками

де ти є

сестро заплакана?

де ти згубила

свій плащ полатаний?

тремтлива вода

мачинками скрапує

де ти є

стигла маківко?

до коли нам чекати весни

білого прапора?

бо вже посірів

змерзлий світ

ніяк не зігріється

сонце мружить

блідий живіт

і не весніє все

щулиться промінь

під плащ

ховається

скніє небо хлющем

розвіває макові зарослі

крап крап

ссс-схаменись дощику

крап крап-ка

 

 

Опубл. 16.03.

 

 

 

Алла Диба

 

 

***

 

Іду в дощі.

Душі сум’яття

Звіряю гомінким гілкам.

Іду в дощі.

Небес латаття

Зриває парасолю й плащ.

А я, зіщулившись,

гортаю

Знов понеділків каяття.

І знов іду,

і знов спадає

На мене дощ...

На мене...

На...

 

 

Опубл. 16.03.

 

 

 

Анна Тащенко

 

 

Недовесна

 

 

На деревах куйовдиться недопад, під деревами – недогній.

Що в тобі коріниться – до першого світла у темряві не звика.

Розгойдавшись до меж, годується недитячий твій страх землі

зніяковілістю

низького сніга-важковика.

Що тримає на білому ці недовершені плями-материки?

Слони, черепахи, нечемні аїденята?

І з якої такої невидимої ріки –

невидимі руки, охочі озеленяти?

Утікаєш розпаленим деревцéм, засмолілим від гострих ран,

видираєшся в гори, стрибаєш, мов яки, смакуєш холодний дух.

Засинають бентежні корені, заляльковані в целофан.

Ти врешті зібраний...

мов непотрібний металобрухт.

Що тримає на чорному ті недосипані зорі-провідники?

Чи можна за ними дійти до земного раю?

І з якої із них прибувають одинаки –

такі одинокі, що наче й не помирають?

Та колись у безплідді твоїх сплетінь розростеться: «Прийом, прийом!

Це земля викликає. У нас тут проблеми. Без тебе ніяк, ніяк!»

І квезаль прилетить смарагдова, і тропічний зів'є райок,

і не приживиться

до нього жодна пітьма-змія.

Що тримає на сірому нас, неупевнених в тому, що є дива?

Що змушує дуб почуватися мікрогріном?

Бачиш сонячний клаптик – не бійся та відривай,

приший біля серця – і точно когось зігрієш.

 

 

Опубл. 19.03.

 

 

 

Світлана Ткаченко

 

 

Про мари

 

Прокинься за хвильку до сірості вранішніх сутінків

на рисці хиткій між зазимком потОйбіч сновиддя

і храмом буденним земного хрусткого недОсвіту. –

Збираються хмари.

Зотлілі чуття учорашньо сидять поміж прутиків,

несміло чекають на день у оголених вітах,

полюють на лихо, бо їм же тепер не до сповіді –

тікають з кошмарів.

Беруть наполоханих клопотом, гнівом – в заручники,

самі ж перелякані свистом прийдешнього вітру:

у мить перед шквалом на першовесняному холоді

чаклують примари.

Зустрінеш чужих – не ховайся від гідних сполучників,

незнані світи не побачиш, як тут переквітло.

Як думка кружляє не колом, а хоч би овОїдом –

я марю, ти мариш.

 

 

Опубл. 21.03.

 

 

 

Юлія Рябенко

 

 

Уламки весни

 

 

Не запитуй богів про власне майбутнє,

Передбачити хаос не можуть вони.

Зачаровані силою вільної лютні,

Під ногами зростають уламки весни.

Стоголосий світанок знеструмлює сумнів,

Не лишилося темряви в чистих думках.

Підраховуєш втрати у стаді розумних,

Ти навчився знаходити сенс в помилках.

Уяви, що за тебе стоять не відважні,

Хочеш бігти, та ноги в багні.

Не кажи чужим привидам, як тобі важко,

Все одно не отримаєш місця на дні.

 

 

Опубл. 01.04.

 

 

 

Любов Бенедишин

 

 

Гроза

 

 

Сад потемнів, розкошланий незграба –

Набрався ляку, цвіту не вберіг…

Наскочила гроза, сварлива баба,

З відра линула, гримнула на всіх.

Сипнула градом, вітру навперейми,

І блискавку метнула в далину…

Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби

Не зливу пережив – страшну війну.

 

 

Опубл. 14.04.

 

 

 

Тетяна Левицька

 

 

Коли розлучаються...

 

 

Під укіс літо тисне педалі

В баритоновий років грози…

Уночі на безлюднім вокзалі

ні душі... Ні троянд, ні сльози.

Сірі постаті на видноколі,

Крапля туги у цівці дощу.

Рейки вільні, відіграні ролі.

Не вагайся... Не бійсь... Відпущу...

Хто зневірився - небо не просить

воскресити минуле. Давно

не тримаюсь за марево. Досить

ткати з ветхої пряжі рядно.

Кане в Лету осмута. Жалобний

віднайдеться, що спалить альбом.

В судний день не обілиться жодний,

тож каміння збирати обом.

Не приборкати біль норовливий.

Щухне злива - себе не втрачай.

Відболить, чи згадаєш? Щасливо...

Потяг сліз не чекає... Прощай...

 

 

Опубл. 14.04

 

 

 

Олеся Чепелюк

 

 

Діалог закоханих

 

 

ВОНА:

- Чи я причина твого щастя?

А, може, згусток гіркого болю?

Чи ти заручник мого его?

А може, в'язень примарної волі?

ВІН:

- Ти - героїня нічного зітхання,

Ти - господиня крихкого спокою.

Я - заручник палкого бажання,

Я - одвічний бранець двобою.

ВОНА: - Невже так важко тобі зі мною?

ВІН: - Напевно, важче буде без тебе...

ВОНА: - Тобі одному довірю я долю...

ВІН: - До тебе єдиної прихилю небо.

ВОНА: - Для тебе зламаю залізну волю...

ВІН:

- Та ні, не руш! Цього не треба!

Себе зламаєш - то втратиш небо.

Як втратиш небо, то згаснуть зорі,

І очі з блакитних стануть прозорі.

ВОНА:

- Тоді не матимеш зі мною спокою.

Боюсь, що завдам забагато болю.

Розправлені крила спинити несила...

Чи вільною птахою буду я мила?

 

 

Опубл. 15.04.

 

 

 

Максим Меркулов

 

 

***

 

Noble eagle, my friend,

Fly away with a wind,

Leave a delicate sсar

On the cheek of a cloud.

Let the rain wash my soul.

 

 

Автопереклад:

Шляхетний орле, мій друже,

Відлітай разом з вітром,

Лиши лагідний шрам

На щоці у хмарини.

Хай омиють дощі мою душу.

 

 

 

Інна Прокопович

 

 

* * *

 

 

Є ритми,

Є ритми і рими,

А гуркіт – не вічний.

Не благай мене

Змінити твою долю.

Випусти у дощ

Сріблястих птахів

І своїх метеликів

Кольору мого улюбленого моря.

Я зберу росу

І напуватиму їх з долонь,

І нагодую манною,

Тією, що Господь неодмінно

Дарує нам,

Коли ми його діти,

Коли пам'ятаємо.

А долі наші, – на крилах

Сріблястих птахів і метеликів

(Кольору мого улюбленого моря),

Що живуть в нас.

 

 

Опубл. 15.04.

 

 

 

Надія Позняк

 

 

* * *

 

 

Мені закрито небо, мій коханий.

Притих вогонь — тече життєва проза.

Дзвенить весна. Та ніби й сніг не танув.

Тендітна ніч — офіра першим грозам.

Шумить, шумить… потоком пружно-свіжим,

і в струменях дощу — печаль незрима.

Невже й на небі словом серце ріжуть?

То як же тут переживати зими?

 

 

Опубл. 15.04.

 

 

Тетяна Логвиновська

 

 

* * *

 

 

Танцює вітер між гілок квітучих.

РізкІ його пориви та рішучі.

А квіточки ж такі легкІ, тендітні...

Летять на землю. Бідні вони, бідні.

Марелі вітер роздяга зухвало,

землі дарує з цвіту покривало.

Тоді збирає в купу хмари сірі,

лаштує дощ. І скоро бути зливі.

За вікнами - у розпалі стихія.

А дома затишок, про літо мрія.

Горнятко з кавою беру в долоні

та з кішкою мощусь на підвіконні.

І в душу входять спокій та натхнення,

щасливе відчуття від сьогодення.

 

Опубл. 19.04.

 

 

 

Оксана Логоша

 

* * *

 

 

тепер вже час...вростає у асфальт

зими коріння і скресає одяг

але не крига

опівнічний потяг

свій тужний гук переведе на альт

весняний час-година-до і -від

а ти ще спиш і спить твоя тривога

тобі укаже не твою дорогу

старий і чемний напвісправжній гід

але тримайся журавлиних смуг

але тримайся виспіваних колій

і зупиняй-супроти його волі-

вже потяг мчить-чатуй його на слух...

 

Опубл. 19.04.

 

 

Євген Познанський

 

 

Сердита весна. Рондель

 

 

Сьогодні наша веснонька сердита.

Та все одно я їй не дорікну.

Нехай сюїту грізну і гучну

І виграє на всіх карнизах вітер.

Цей наспів має край весь розбудити

Від довгого й безрадісного сну.

Сьогодні наша веснонька сердита.

Та все одно я їй не дорікну.

Ще буде час всміхатися й радіти.

Дасть Бог і ми зустрінемо весну.

 

Опубл. 22.04

Ласкаву, пустотливу, запашну,

Як на картині, убрану у квіти …

Сьогодні наша веснонька сердита.

 

 

 

 

 

 

   
© nspu.com.ua