Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

 

   

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Тетяна Землякова - поетеса, член Національної спілки письменників України.

то так сонце з креманки брязнуло, 
і ліниво лягло під ребра. 
наспівним сплавом 
тембри голкою визбирай: 
м’які кольорові груші, 
висушуєш, лічиш до понеділка їх, 
миєш від бруду в глиняній піалі з кавунчиком, 
вони сяють, але не говорять більше, 
на ідиші власну молитву втираєш у кожну з них, 
наче масло із мигдалю, 
але мовчать.

  ***

пригостити Тебе яблучком,
вимоченим у Арагві?
очі! їх двоє.
чорне – дивиться.
біле – спить.
руки. обидві кохали, котили сонце.
біла ластиться до кутиків руни Перт,
бавить ластівок.
чорній – цілуватиму пальці, аж поки не вберуться льоном.
місяць порушений з повні – спалений під язиком.
і слова ті уже неподільні на чорні і білі,
так багато в них значень німих,
непочатих
пересипаних ластовинням.
як і ера моя на раменах простягнута.
чудна, коротка, й з півсотнею солоних яблук
збираних у дерев’яну діжку.

 *** 

будуть падати будапешти, 
гуркотітимуть вниз вікна, столи, трамваї і спини.
кровоспинні джгути в небо ляжуть,
ведмежими лайками,
а весна кахикне тричі і замружить очі навіки.
вік маленьких вікторій короткий, 
і великих вікторій ще менший, 
їх вершини хоч вишиті білим, але порожні, 
тезки лише за ім’ям, може й роками, 
окатими ранками блудять в однакових капцях на босу ногу.
однаково люблять блюз,
та кохають однакових блазнів, 
а з днів витискають радість – різну 
як фарбовані морвою язики… 
сині..
…гріхи у скринях угорських чіпкі, але гинуть легко, 
бо з очей їм ростуть лимонні дерева.

  *** 

кинь мене в колір - вимасти носик та руки,
і ріками крики повзуть попід ґудзики, 
аж всі цвіркуни біля серця знялися. 
…така дефіляда 
не час для експромтів з церати старої, 
століттями завчених.
чини як я скажу, 
бо люблю коли послухом стелиш.
лишаєш стежки на нігтях, на пальцях
і зводиться в ліктях світло, на поміч
вкриває собою все наше, 
все те що надбали – і рухи, і ґвалти, і погляди з волею божою
ожиновий смак, 
оживає в очах…
загортаючи в чорнило четвертий вибух.
 
 *** 
 
біжи, лиско, біжи,
витираючи хвостом тижні, 
грішне світло, чуже, до одвірка
кармою, зливши, гупни.
злишся на кігті ватяні, в пролісках гострені
черні в дарунок покинуті.
злишся на сльози руді, що мовчать, 
але криком в долоні горнуться.
холодіють сліди, 
скільки їх сургучевих зібрано?
рвано твоїми зубами каміння, 
поміж кущів мушмули
і мулла в безнадії впаде на коліна,
шукаючи правди Владимира.
рано ще. 
спить Форос....
 
  ***
загортай мене прядивом див,
тільки з поспіхом – терпнуть зорі, 
над тричассям моїм безкінечно щаслива.
в зливах… 
дзеркал спраглі миті сотай, 
по одній чи по десять.
і навприсядки…
якось миліше, тихіше - 
не їж мене, 
або їж мене...
і минутись в хвилинах так глибоко, 
не вартує…,
бо вже лущені сни із золота…
і розколоті сумніви, чи на REC покладені.
…ні
перейшов мене світлом медовим з очей.
і з доріг… 
став 
на дух і вдих 
невідворотним моїм 
… левом
   
© nspu.com.ua