Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

 

   

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 
Алла Миколаєнко

З КАМУФЛЯЖНОГО САДУ


КОЖНОМУ ПЕРШОМУ
хто тобі ворон голубе? хто тобі ворог?
небо – без правил кровить у боях без крил
доки свою висоту набереш і підкориш
хтось дуже добрий візьме тебе під приціл

з ким ти поділишся миром? ніхто не візьме
давно вже не білий світ і не кругла Земля
в кожного другого –  сіро-буро-малинова призма
в кожного першого вітер каміння жбурляв

там де порядки і апетити – вовчі
ти не протягнеш довго бо буде труба
скільки не зменшуйся стержня в собі не змовчиш
виб’єш із рук ворожих вакцину раба

 



 
ПІСЛЯ ЕДЕМУ
консервовані яблука з присмаком липня
пахнуть медом і сонцем і до губ аж липне

закупорена тиша довоєнного саду
що впускав із нечисті хіба що гада

і обвивав ним єдиний сухий стовбур
більших спокус не було немовби

тиша мала тут жити до кінця світу
до нових динозаврів і палеоліту

і немовби  жодна війна не торкалась
ні плодів ні землі  що  знайшовши васала

розгубила усю свою твердь і віру
і тепер загрібає граблями свою силу

що тепер варті крихти спокуси
коли не гад не гадюка тебе вкусить

швидше граблі на лобі наб’ють ґулю
розкреслене поле  на хрестик нулик

гра ця триватиме поки хтось не втоне
а в очу мерехтітимуть яблук тонни

що мостом зірвуться на спасенну землю
аби рани і тріщини гоїти щемно

консервовані яблука з присмаком липня
пахнуть медом і сонцем і до губ аж липне

закупорена тиша довоєнного саду
камуфляжного саду
 
KEEP CALM AND…

як не крутись уві сні а світло зійде над обрієм
теплі слова наче мед з акації не застигають
нам би писати білим по чорному нам би по доброму
щоб не кінці у воду і жити не в хаті скраю

нам би навчитись любити так наче дихати
щоб до тремтіння колін до мурашок по тілу
там де замкнули брами не треба шукати виходу
всі твої  люди поруч усі лишились

хто як не ми самі рівновагу триматиме
хто берегтиме епоху наче зіницю окає
ті хто не з нами самі накивають п’ятами
як не крутись головне – зберігати спокій
 
-25°С
правда відмерзає повільно як лобове скло
у відталих квадратах – виколи око червоний
нікого переганяти: нас як завжди занесло
неба не видно зорі зійшли на погонах

можна руки нагріти розвести вогонь
можна пролити кров штовхати у спину
а ніч виплюне місяць як біль зі скронь
прямісінько в очі засліпленої країни
 
ЗАТЕМНЕННЯ ВОДИ

тріщать кордони країни чи їхня подоба
земля виштовхує спокій як реактив із пробірки
поки історія з макулатури витягує ржаві скоби
і тулить на людські долі червоні бірки

довіряти можна звіру з дикого лісу
але не мешканцям із квартири поверхом вище
бо сусідське дитя залізе на шию і ноги звісить
і розкаже що стеля сама напускала патьоків і тріщин

наковтавшись імперських пігулок на шару
то ображені то заражені розвелись тарганами
що заради дурної слави і підгулявшого піару
готові продати душу зайдам і хамам

відкриті рани на карті відкриті рани
затемнення міст і сіл нічого не видно
пізно шукати сховку вдома на теплім дивані
пізно ховати душу за спинами рідних

першими в черзі на зраду ті самі сусіди
вони приведуть у дім хоч коня із Трої
карта тріщить по швах історія воду цідить
цідить воду із річки чорної і густої

 
КРИГА
із вікон моїх випадають шибки
таке відчуття ніби день затонкий
а ніч заглибока позбавлена сну
що темряву рве на собі навісну

а скло розіб’ється на щастя авжеж
інакше і правда  не розбереш
де біль переходить у землетрус
всередині тебе вмикається блюз

всередині тебе гуркоче війна
і хочеш лише аби хтось обійняв
і міцно за руку тримав як дитя
і був тобі ритмом серцебиття 

всередині тебе пожежа пожеж
а скло розіб’ється на щастя авжеж
бо вибору в нього  одвічно нема
а болі завжди покриває туман

свідомо ти сильний наче атлант
тримаючи свій піднебесний талант
і сила не витече з вени руки
 яким би цей день не був затонким

до краю землі коли дійдеш замри
бо світ розвидняється тільки згори
суддя собі сам ти і сам собі псих
шибки випадають із вікон моїх
 
НА МЕЖІ
цей обніжок вузький
і не знати куди заведе
тут заплющити очі
ступати  навшпиньки наосліп
наче є тільки вітер
і тіло твоє худе
наче є тільки небо
і трави під ним дикорослі

ця неорана смуга
з якої тихо зійдеш
несмиренні світи
розділивши на до і після
і услід за тобою
бігтиме кілька людей
і твоє перейдене поле
стане для них кислим

ця земля що вбирає
нашу настояну кров
не розступиться не
розтисне  обіймів зроду
я не смію пускати сльозу
доки ще не схолов
нетолочений сон
у який ти несміло приходиш
 
ХРЕСТИКИ-НУЛИКИ
як ти твердо ступаєш по цій божевільній землі
по землі що стала чужою доки ти в неї вірив
хтось наставив тут більше хрестиків менше нулів
хтось тут виграє все-таки наші проспекти миру

ти тримаєш цю нитку життя як туманний форпост
бережеш у собі слова які ще не вийшло сказати
і майбутнє твоє туго натягнутий холст
щось чекає від тебе чекає від тебе багато

світ не стане на голову як на людей не злись
світ не змінить одвічну свою чорно-білу заставку
тільки ти вжене будеш таким яким був колись
небо вносить і вносить у долю твою правки

хтось наставив тут більше хрестиків більше хрестів
надламавши цю землю наче хрусткий окраєць
як тут важчають кроки і в силу своїх почуттів
ти ще чуєш цю землю ти як життя триваєш
 
ПІДЗЕМКА
тримайся за поручні міцно: метро дорожчає
дороги твої мовчать а цифри стрибають високо
і ти розумієш: пора  майданами-площами
позбутися цих зажимів і вічних ризиків

тримай себе у руках тримайся за поручні
вдихай найцінніше кисень мирного простору
хтось просить у тебе любові а хтось помочі
і вже неважливо скільки життя нині коштує

ніхто тут не винен ніхто не встигає за змінами
тримай над собою тишу допоки утримаєш
будь вище за себе над вістками і новинами
по вірі воздасться усім хто ще в себе вірує
 
СВІТЛОМ ПО ТЕМРЯВІ
бачиш як це буває
вечір тебе нашіптує
вечір малює світлом
ми до тепла примостимось
місто нас тихо читатиме
місту ще з нами жити

бачиш усе по-чесному
сказане все збувається
наче давня обітниця
вечір тебе зігріває
вечір  із чистоі шерсті
дико волосся магнітиться

наче магніт притягує
наші дороги сходяться
їх же ніхто не просить
наші хребти розхитує
вітер зі сходу розхитує
вітер поранений босий

кинуто жереб кинуто
наші думки пророчі
наші слова розношені
ми стаємо ріднішими
нас нашіптують відстані
вечір нас тихо випрошує

   
© nspu.com.ua