Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Поезії учасниці Тернопільської регіональної наради молодих авторів Романи Муран

 

Карта пам’яті — Собор Святого Петра.

Блукай, срібнокоса Люсі, зіставляй імена і дати.

Амвон — перший крок, рокайль — час назад,

Білі пілястри — дотики холоду й запах м’яти.

Не варто битися об заклад на слова.

Все одно прийде розплата. Навіть за змовчані.

Якщо ти мовчиш, значить, тебе нема.

Є тільки м’ята, пекуча м’ята,

Якою пахне твоє волосся.

Дивись на колони. Іди вперед.

Є тільки сором. Крихкі вітражі і зітлілі фрески.

Не говори про мовчання. Мовчання — слід,

Котрий тобі доведеться нести.

В соборі немає моря.

Не перелюбити вбрід,

Не пережурити морок.

Мовчання – холодна тінь,

Листки аканта на цім балконі.

Срібний голос між херувимів й високих стін.

Люсі, мила Люсі, не покидай собору.

 

***

Мурахи по шкірі ходять строєм під барабанний бій.

Православні хрести дірявлять сонця́ рівно о полудні.

Холодно під землею, холодно над землею, холодно на землі,

Проклятим поетам так холодно в пеклі...

 

Умиваєш обличчя благодатним вогнем,

Любиш те, чого не існує.

А не існує насправді — тебе.

І спокою в імені всує.

 

Справедливість атрофована великим бабах.

А вірність як принцип — давно атавізм,

бо холод — це мурахи на шиї і кров на губах.

За/духа тіла — формальність у світі віз.

 

Перед одиницями — тільки нулі,

Після нулів — прочерки.

Насправді натовпи у тобі,

а ти у натовпі — одинокий.

 

***

Сьогодні вона врятувала старий Нью-Йорк

По-жіночому хитро, забалакавши вітер,

Ураган залишився вдома, і зойк

Тисячі поверхів застиг в ірреальному літі. 

 

Вона із вітром у голові. 

Всередині неї мешкає вітер,

Що застудився, а, може, програв парі,

Наплював на повітряні кулі, 

літаючих зміїв, пилок і квіти.

 

А на морі без нього – штиль,

Ось Садко на пурпуровім вітрильнім судні

Скубає гуслі, стереже такелаж і кіль,

Зухвало баючи те, що говорить

Хмільний Нептун поки Еол відсутній.

 

"До речі, про цього новгородського купця, –

Раптом каже до неї вдоволений вітер, –

Як же яскраво на небі палали сонця

За правду, коли той ішов до підводного світу.

 

А я казав тобі про кінокар’єру Монро?

А про цього старого, із ґулею, про Ньютона?

Бідолаха? Хай дякує, що падало не відро,

Хоча, мабуть, тоді Ісааку було би не до закону".

 

Він розказував їй про перекотиполе і клен,

Пустельну бруківку, запах Ямайки й Онтаріо,

Він доторкався до сонця, котре бачив Верлен,

І рахував, скільки куль його уже продірявило.

 

Казав, що зорі на небі – як ялинкові прикраси.

Ти розхитуєш їх, добиваючись мерехтіння,

А вони, не втримуючись, падають на тераси,

Розбиваються, тонуть в річках, морях й сновидіннях.

 

Одного разу зоря упала й в твоє волосся.

Сьогодні я заблукав між її осколків.

Виходь заміж за мене, і восени босі,

Ми будем блукати, шукаючи теплих сховків.

 

Ще говорив про підступність літа,

Як йому набридло розносити ангельську пошту,

Казав, що наш прапор має пахнути житом,

Що дітей треба кохати, а квіти – вирощувати,

 

Казав, що весну любить за цвіт, а ранок – за каву,

Що Ікар ще живе, а Еол не покинув ліри,

Що це він рухає тектонічними плитами в лаві.

Вона, звичайно, не дуже-то йняла віри,

 

Але уважно слухала і навіть думала записати.

Та, як кожен порядний вітер, він вилетів у вікно.

Знала б, що таке діло – поставила б ґрати,

А так лишилась ошукана, ніби в старому кіно.

 

God's game

 

Блукай, 

як Лука.

Шукай в лабіринті яблука.

Артефакт – то лиш факт візії.

Візьми пістолет. 

Вір,

Куль лет

Уб’є Звіра. 

Купуй крам.

Як дійдеш до брам,

Петро порахує яблука. 

 

Game Over

   
© nspu.com.ua