Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Поезія учасниці Тернопільської регіональної наради молодих авторів Катерини Грушовської 

 

 

чому ти тремтиш, Анно ?

чому ти лягаєш в кургани за тими,

хто рани твої порцелянові єдиним лиш порухом порохом посипає

і пахне стратами

і мостить для тебе постельку з церати

щоб ти не змогла звестися, подихати, на ноги стати

щоб кожен твій зойк проростав сонетами чи сонатами

стишених алебастрових трав

цей ранок тебе ковтав-не ковтнув

надпив/надкусив/всотав

- покірність твоя висота

//..

я вкотре торкаюся кволих її долонь

я чую весь плач, що пронизує смальту її гортані

її кров це вогонь, що червоною ниткою вросте у карміновий ранок

- чому ти тремтиш ? я вкотре запитую стиха

а вона посміхається

замість того, щоб дихати

 

 

***

десь під північ він знищить усе, що кричала відстань

кожен лист, що пропахлий морем, сирими портами

проростав у каютах цвіллю, зів'ялим листям

все, що пам'яттю стало та спокоєм вже не стане

він палитиме їх, а вважатиме палить себе самого

попіл ниткою протинає зап'ястя, гусне навколо тиша

кожне слово камінням в шиби, тліють клапті, горить дорога

місяць магмою розтікається, кисень стає густішим

потім знову настане ранок, він примусить себе подихати

між агоній стискатиме хрестик, що тихо вростає в шию

скаже : сестро, сьогодні судоми були стабільно тихими

але швидше впускайте морфій,

мені ж не багато лишилося

 

 

***

в мене у грудях живе мушля

під час шторму у ній я не мушу кричати

хоч краплини морські осідають на ґратах реберних сіллю

я молилася і просила

щоранку щоночі щопонеділка і в день рівнодення

дай мені сили

я ж повітряний змій без повітря

я нігті без пальців

я назва станції

без перону без місця й без літер у назві

очі мої прозорі

очі мої про місяць і небо і бісів цей всесвіт

мовчать

я не знаю де мій початок

ти мене прив'язав до себе дротами залізними

я на поверсі сімдесятому як мені звідси злізти

щоб не зникнути

я мозаїка із бурштину́

заповзаю у мушлю

ховаюсь

тону

 

   
© nspu.com.ua