Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Поезії переможниці «Творчого ковчегу» Ірини Дорош. 

 

єва і адам

 

ще до того як народились

наші (й не-наші) боги

дві жінки жили в саду 

одна любила скакати по деревах 

інша гола сріблилась в траві 

вони не боялись втрачати 

пили сонце щоранку 

лиш одна зривала його з верхівок дерев 

а інша підступно крала в росах 

тоді не було таких темних ночей 

правила всім безмежна любов 

з неї перша кров пролилася 

та любов не була всесильна

якось одна злізла з дерева 

щоб дорікнути

я щоранку приношу для тебе фрукти 

ти вгризаєшся в них обливаючись соком 

а в мене тіло наскрізь продерте 

я втомилась дбати за нас обох 

і тоді вдруге кров пролилася 

запанувала ненависть над серцем 

а свідком лиш сонце 

на небі у скронях на тілі 

і та одна довго дивилась на ту яку любила 

на облиті кров'ю гілки її тіла 

по яких клубками гадин лазила ніжність 

бачила звалений стовбур 

обважніле від крові волосся 

і плакала жбурляючи сльози в озера 

а з тіла вбитої росли квіти 

дрібні корінці повертали до витоків

а пагони пробивали очі 

ніжні квіти розцвітали з рота 

важкі трави сховали тіло 

яке вміло любити 

а на землю впала перша темна ніч 

що тривала майже вічність

вранці вийшов з лісу чоловік 

оглянув хазяйським оком сад 

приліг відпочити 

а та одна що злякано ховалась 

вийшла нарешті й розбудила його 

він важко позіхнув 

вона сиділа ще й досі в печалі 

він гадав що то від покори 

і подумав: вона мусить його любити 

а рука інстинктивно лягла на ребро

***

усі невисловлені слова

(промовчані між нами всіма)

нависають свинцевими кулями

над нашими обличчями

доки ми спимо

і душа стогне й болить так

як ота портова повія

з довгими косами

що дивилась нам вслід крізь імлу

вона вбирала наші розмиті контури

складала мозаїку ароматів і доторків

в останню мить втрачаючи найголовніше

а ми ішли не обертаючись

лише прискорювали крок під палючим поглядом

і все ж досить повільно

щоб звинуватити нас у втечі

я притискав до грудей браслет

що змією жалив нагрудну кишеню

зірваний (вкрадений) так недоречно

що не стерпить цього без відплати

...а вона з сумом дивиться вслід

щоб назавжди нас запам'ятати

щоб ніколи більш не зустріти

і ніколи щоб не впізнати

***

усі сльози невиплакані 

бродять туманами 

між нашими органами 

і випадковими думками 

маленькі пухирці слабкощів 

просочуються теплим паром 

крізь твою шкіру 

втікаючи в небо 

 

ти прекрасна всередині 

у своїх болях 

розіп'ятих нервах 

сльозливих вітражах нутрощів 

і я давно вже тебе 

згадую лише з ніжністю

 

***

давай зробимо вигляд

що цього не було

річки не розмивали пісок

зіваки-перехожі не ступали на дорогу

доки б'є в очі червоне світло

вітер не розганяв ніколи хмари

над моїм (знаєш, таким не-нашим) домом

сонце не світило ніколи привітно

ти ж знаєш це байдуже сонце

воно не знало про те що між нами

секунди ніколи не завмирали

сусід так само голосно шаркав ногами

чайник свистів пронизливо пронизуючи

душу кухні моєї наскрізь

і якщо колись хтось скаже нам вслід

дивись яка гарна пара

ми будемо знати що це брехня

ми зробимо вигляд що не почули

   
© nspu.com.ua