Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Юлія Григорук, ІІ місце на поетичному змаганні «Творчого ковчегу».

Записуйтеся на поетичне змагання "Творчого ковчегу", що відбудеться 8 квітня о 13.00 в НСПУ! Вимоги: мати вік менше 35 років, не бути членом НСПУ, прийти і прочитати 5 хвилин своїх віршів. 

Призи - передплата на "Українську літературну газету" до кінця року (особистий подарунок голови НСПУ і редактора газети Михайла Сидоржевського), а також цікаві книги, дипломи, солодощі і корисні подарунки.

Брати участь можуть всі, окрім тих, хто здобув перемогу на минулих змаганнях.

 

 

***

Стоїш десь там, між сутінню і снами, 

І дивне світло аж у очі б’є. 

А за межею – тиша. Скелі й храми, 

Немов якийсь невидимий бар’єр. 

Стоїш ось так безмовно й безшелесно, 

І серцем чуєш дотики роси. 

Ця тінь свята, мов музика воскресла, 

Яку до Бога на руках носив.

 

***

Я живу в падолисті... І більше нічого не треба. 

Зазирають дощі прямо в душу твоїми очима. 

Тільки хочеться світла хоч клаптик і трохи неба. 

Може, пам’ять жива і двері тобі відчинить. 

Я живу. Іще трохи – й поселюся тут назовсім. 

Ще триває любов. І здається, так буде вічно. 

А у тебе душа, ніби крапелька, схожа на осінь. 

А у серці дощі, до щему і ніби віщі. 

Я повернусь іще. Ти ж ніби умів чекати. 

Наша осінь пішла давно, та не в тім причина. 

Ти постукаєш в ніч. На порозі - дівча кирпате. 

Усміхнеться дощам і двері тобі відчинить.

 

***

Говори. Тільки так, ніби світ у тобі болить.

Ніби тісно давно від звичайних буденних слів.

Тільки щиро. Ось так. Лишилась коротка мить.

А у тобі ще безліч бруду й гірких вузлів.

Говори. Тільки тим, із ким би у сні літав,

Так натхненно, щоб навіть в горлі забракло слів.

Уяви, ніби так у вічність ти шлеш листа.

Говори їм усе. І не бійся. А іншим - ні.

Говори тільки там, де світло в душі горить.

Де відчуєш на дотик голос і кожен нерв.

І довірся словам. Бо в тебе лишилась мить.

Говори 

тільки ТАК, 

тільки ТАМ, 

тільки ТИМ 

і тільки ТЕПЕР.

 

***

Правда, мені вже не страшно іти навмання.

В темряві легко знаходити тіні й півтіні.

Іноді раптом здається, сліпе кошеня

Сіє у всесвіт любов, а збирає каміння. 

Правда, мені вже не страшно іти по прямій,

Прагнути щастя і вірити в вічного Бога.

Кажуть, буває, коли заговорить німий,

Часом трапляється диво і серед убогих.

Правда, мені вже не страшно. А скоро межа.

Темрява стрімко скінчиться - і лишиться світло.

Час нетривкий, мов наляканий людом їжак,

Тихо стікає по плечах твоїх непомітно.

 

***

Ти питаєш мене про сни...

Я не маю їх. Ні, не маю.

Тільки б нам добрести до раю

Й дочекатися до весни.

А у неї сліди тонкі

Й ніжна сукня у оксамиті,

Що нагадує тепле літо,

Хоч у вирій летять думки.

А із ними і я лечу,

Зачіпляючи перевесла, 

Оминаючи зими й весни, 

Щоб сховатися від дощу, 

І від вічності ще либонь.

У полоні п'янкого щастя.

Я приймаю святе причастя,

Ніби світ із твоїх долонь.

 

***

Дівчинко з очима кольору хмар, 

Твої сльози висохли, як вода. 

Дивний час - досвідчений антиквар,

Але й ти до вічності молода. 

Що ти знаєш, дівчинко, про цей світ?

Тільки те, що він до зіниць тонкий.

В когось, кажуть, правдонька на обід,

А у тебе ніжності на роки. 

А у серці - росяне полотно,

Від зими до осені - тихий жаль.

І уста малинові, як вино.

Але кажуть, в осені є межа. 

Що ти знаєш, дівчинко, про цей час?

В нього темні камені у душі.

А у тебе вогники у очах.

Зачекай же, зіронько, не спіши...

 

***

Доторкнутися струн живих

І забутись на мить, на вічність...

Срібні звуки на слух ловить,

Ніжні, трепетні й акустичні.

В кожнім подиху теплий щем,

В кожнім русі свята покора.

Може, звуки впадуть дощем,

Там, де муза мистецтво творить.

 

   
© nspu.com.ua