Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Ескізи учасника Тернопільської регіональної наради молодих авторів Олександра Костюка

 

Коли з океаном поріднюсь - то розмокну душею, тілом розкинусь на кілометри далекі. Очі віддам на з’їдання чайкам, бо вони не потрібні на дні. Ребра відкину тигровим акулам - голодним псам солоних морів. Кров розіллю між коралових рифів, бо гострі такі, що торкнувшись, впиваються в м'ясо. Занадто твердо стало на суші: зачумлені люди, голодні і босі, рвуть на шматки одне одного. Рвуть та ревуть, навіть не знають за що, за забави напевне. І та смола у людському повітрі, осідає в легенях і горить несамовитим, диким, нещадним вогнем: з тріскотом, шкварчанням, а подекуди із запахом паленого волосся.

Такого їдучого, такого смердючого, що надовго лишається в носі і лоскоче кістлявими пальцями мозок зсередини, а потім іржавим ножем колупає собі вихід назовні. Моя свідомість проростає китами, я буду із ними співати мертві пісні. Співати людям, що прийшли благати в океану забрати у них катовані нерви та дні. Співати тим, хто не в змозі жити за правилами предків. Занадто твердо на суші, не з тих я твердих, що на землях лишились - в океан зариваюсь, там любо мені.

***

Я пішов від Матвія. Іоанові руки вислизнули з обіймів. Лука відвернувся. Марк казав услід, що не простить. Я зрікся чотирьох стовпів свого світу. Стою на колінах в прощальній молитві, коли ж те небо впаде... і розчавить. Мої плечі - не Атлантові. Я занадто слабкий, занадто крихкий і недостойний. Чекаю переродження, чекаю поцілунок. Іудо, де ти? Я прийму твій дар. Під небесним престолом чекаю перевтілень. Чорноокий серафим. Ореол святості покритий терновими квітами. Вітайте новоявленого. Приносьте ладан на жертовник. Яблучним гілками нагородіть жерців. Коли цвіт прийде - я буду близько. Коли зав’яжеться м’якоть - я буду між вами. Клинками малюйте мітки на корі дерев. Вони приведуть до келії, до покаяння, до зречення. Начепіть кайдани на свого богоподібного, залиште поміж себе.

 

Sanctum.

Sacrum. 

Spiritus.

 

***

 

Коли я з'явився на світ, то зрозумів, що доволі невчасно. Я третій син богоподібного вітру, мироточивий птах із білими крилами, майже як сни померлих від холоду людей. Мої два старші брати не повернулись додому, навіть після сурм моїх батьків. Ходити по світу та їх оспівувати - єдино як я можу їх возвеличити. Мій спів пробуджував у людей бажання говорити правду одне одному і вони за це мене ненавиділи. Вони кричали що я - брехливий пророк істин вчорашнього дня. Вони злі, а у таких людей замість волосся виростають змії. Шиплячі, отруйні, звивисті й без очей. 

Одного разу найстрашніший чоловік полював на мене. Гадюче волосся було зібране у кінській хвіст і досягало майже колін. Він приніс мене у мішку із жахливих сновидінь. Я опинився в його мисливській хатині серед диких лісів і тернових чагарників. Непролазних і жорстоких. Він посадив мене у клітку із кісток його дітей. Кожного дня він приходив і надрізав мої крила. Зібране пір'я ставив біля ікон невидимих богів. Казав, що коли піднесень богам буде вдосталь, то я замовкну назавжди. Але одного вечора він не прийшов. Його діти почали плакати і питати мене: «Де наш тато? Чому він більше не приносить нам молока?» Я сказав, що молоко стоїть у кутку кімнати і скисає третє століття. На сьомий день прийшов Той, хто вірить у правду. Я ніколи не бачив таких як він у цьому світі. У нього не було змій. Він відпустив мене і казав, щоб я будив правду у людях, бо скоро прийде прощення.

 

   
© nspu.com.ua