Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Рецензія на книгу Олександра Завгороднього «Лет»

 

Завгородній О.С. Лет: Поезії, переклади, вибране із української синоніміки.  – Д.: «Ліра», 2011. – 364 с.

 

                                    О, вистачило б днів мені і сил

схилитися над кожним рідним словом.

Олександр Завгородній

 

                               Хто не знає, куди прямує, 

дуже здивується, потрапивши не туди.

Марк Твен

 

Настав час висловити свої міркування про те, як епіграфи задають тон статті? Зізнаюся, що існує певний ритуал написання ессе, в якому вибору епіграфа, як і налаштуванні музичного інструменту за допомогою камертона, надається велике значення. Чим зумовлений наш вибір другого епіграфа? Тим, що предмет статті –  людина, яка чітко знає, куди в житті йти і якими засобами самовиражатися. Куди йти – у творчість. Якими засобами самовиражатися – рідною мовою.

Якби я хвалила у своїй статті щось неіснуюче – це були б грубі лестощі, які Олесь Завгородній, людина з тонким літературним смаком і слухом, відразу ж би вичленувала. Але запашну живу мову митця неможливо перехвалити. У тім то й річ, що ми аналізуємо не книжку для широкого загалу чи новомодну повість, де слово перемежовуються висновками, що принижують філософію народності. Автор не гуркоче з приводу народу чи його антипода – еліти – разючими пасіонарними словами. З вуст поета ллється тихий сум і особлива тонка любов до своєї землі, до людей і природи, до жінки. Усе це виплеснулося на сторінки книги «Лет» словами, що викривають порухи поетової душі.

 

Які зі словом хитрощі?

Воно

сповна усім відплатить за лукавство.

Олесь Завгородній

 

Завжди дивувалася працелюбству і завзятості майстрів слова, які готові до постійного вдосконалення в оволодінні вербальним інструментом і, не кривлячи душею, наголошують, що досягти майстерності в цій справі можливо лише за умови титанічних зусиль та, звісно, мотивації. Це ж бо і є найвища майстерність!

 

Бракує слів –

не висловити все,

що в серці, що в душі лелію…

В долоні, наче у траву, лицем.

Німію.

Олесь Завгородній

 

У світанковій тиші

я почув:

ридали вірші

недописані…

Олесь Завгородній

 

У поезії Олеся Завгороднього багато романтики, легкої іронії і просто карколомної дотепності, які вибивають ослінчик з-під ніг налаштованого вороже читача, який присів було, щоб розбити поетичні строфи в пароксизмі неприязні або брехливого гніву.

 

Коли не стане, 

видайте мене

без цензора,

редактора дурного.

Олесь Завгородній

 

Природно, що спересердя читач або критик може маневрувати словами, намагаючись знайти вади й недоліки в римах чи розстановці авторських строф. Але не формальності, на кшталт правильної рими на кшталт «ізм-ізм» у поезії є головним. Наслухалися. 

Подивіться уважно очима.

Посмакуйте слова.

З’єднайте рими із сенсом.

Олесь Завгородній

 

Погодьтеся, у поета є справжній хист, який дає можливість не сісти на мілину несмаку і надмірності, коли проривається майже інтимний крик зраненої рефлексією душі:

 

Ні, даремно – не приручите!

Я – не лялька із лялькового,

Що складає ніжно рученьки

І мужиче колискової.

Найдорожче мені – істина,

навіть хай гірка і люта.

Розберуся сам, що любе,

А що треба – призабути.

Олесь Завгородній

 

Причини знайти легко. Про те, що поет не може придушити в собі справжнє почуття, відомо. Інакше, не був би він поетом. Але у Олеся Завгороднього це виходить якось особливо людяно, відкрито і сміливо.

 

І думаю: «Допоки білий світ –

типові завше

найменший біль, образи лід, –

 не лиш бадьорі марші.

Олесь Завгородній

 

Що може бути смачніше, ніж молоко з глечика? Мій улюблений вірш. Такий тихий смуток і любов до своєї землі у ньому… 

Лірично.

Проникливо.

Естетично. 

Творець виводить першим голосом чисту мелодію поетичного співу.

Йому не загрожує мілина почуттів, вони прориваються у прекрасній ліриці, яка вістує нам, читачам, про талант автора.

 

А молоко 

краще пити з глечика,

коли воно тільки-тільки 

з погреба,

холодом, 

наче хата зіллям,

заклечане,

п’єш, аж морозить голову.

А молоко 

краще пити з глечика,

коли Україна 

сідає вечеряти,

коли місячна повінь

тополям по горлечко

хлюпотить, хлюпотить

до схід сонечка…

Олесь Завгородній

 

Річ у тім, що поет не може бути замкнутим у собі, коли ділиться своїми переживаннями і роздумами: підносить нам через свою творчість і дружбу, і честь, і глибоку ніжність, і відданість. Наша естетична спільнота не може сховатися від цієї лавини правдивості за мороком безвиході: вона приймає дари поета, фактично визнаючи за собою чутливість, яка, можливо, не зовсім своєчасна. А разом з тим вияв чутливості доказує, що попри неоднорідність і строкатість, суспільство вже готове сприйняти національну ідею через мелодійну та незабутню рідну мову.

Осяйні залагодини натхнення та людинолюбства не дають можливості поетові придушити святе почуття любові до жінки. За що прості читачі люблять поетів і письменників? За те, що митці в своїх творах постають перед нами людьми з плоті й крові й по-людськи правдиво не приховують своїх пристрастей.

 

Я не сплю:

цікаво так

вітровіння слухати

і про Тебе 

тільки й думати,

ніби мало дня мені…

Олесь Завгородній

 

Мов два експреси розминулися…

І я гадав, усе минулося.

Ох, як я помилився, як!

На мене спомини –

                                обвалом!

На мене спомини –

                                мов жалом.

Нічого не забулося.

                                 Нічого.

Олесь Завгородній

 

Твоїх очей

ніхто

не переочить.

Олесь Завгородній

 

Залишатися собою, не втрачати природного живого характеру та допитливості, постійно вдосконалюватися у творчості, – це просто лише на перший погляд. Насправді, мало хто, проживаючи тривалий час у соціумі, зживаючись із ним і адаптуючись під його вимоги, може зберегти свою індивідуальність і нестандартність, своє людське та творче обличчя. Насправді, читаючи книгу «Лет» Олеся Завгороднього,  ми гортаємо своєрідний щоденник з найінтимнішими переживаннями фантастичної іпостасі «Моя Душа».

 

 Для мене ти не кінчишся ніколи.

Тебе до смерті знову хочу бачити.

Може, почав життя останнє коло,

Та все здається, і не жив неначебто.

Олесь Завгородній

 

Говорячи словами Честертона, «це романтичніше за романістів і поетичніше за  поетів».  Індивідуальність мистецького типу Олеся Завгороднього говорить нам – не варто боятися почуттів: любові, сердечності, чутливості, непостійності та вразливості, які нагадують нам про те, що всі ми ще живі, і чимось комусь зобов’язані. 

Бо якщо не зобов’язані, то й не живі.

Ольга РЄПІНА

   
© nspu.com.ua