Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

м. Дніпро

 

 

ЗАКОНИ «ОСОБИСТІСНОЇ ОПТИКИ»ОЛЕСЯ ДЯКА

 

Рецензія на книги Олеся Дяка «Шипшинова моя душа» та «Ілюзія дива»

 

 

Дяк, Олесь. Шипшинова моя душа.Вірші / Олесь Дяк. – Львів: СПОЛОМ, 2003. – 100 с.

Дяк, Олесь. Ілюзія дива: вірші / Олесь Дяк. – Львів: Видавнича спілка «Журнал Ї», 1998. – 217 с.

 

 

 

 

                                                                                                    «Спинився час –

п е р е ж и т т я.»

(Олесь Дяк)

 

                                                                                        «Яка це 

                                                                                         втома

                                                                                    не

                                                                                               любити»

(Олесь Дяк)

Кожен художник через творчість так чи інакше знайомить своїх глядачів з «візуалізованою» через тексти історією свого життя. Думаю, що кожен погодиться: читати вірші цікаво, коли ми відчуваємо сповідь. Автор повинен бути безмірно відвертим зі своїми читачами, оскільки запідозривши його в дворушництві або лакуванні правди, вони миттєво закинуть запропоновані тексти «на дальню полицю» своїх переваг. Чому так відбувається в нинішньому літературному мистецтві? Адже, коли звичайна людина, яка не має відношення до творчості, приховує якусь частину свого життя – це інтригує і лякає. Коли письменник чи поет намагається приховати всі свої таємниці – це відверто дратує. Адже швидко перестаєш довіряти авторові, в текстах якого знаходиш неприкриті неузгодженості.

У віршах Олеся Дяка таких неузгоджень, навіть при камуфльованих причіпках, ми не знайдем. Ми відчуваємо тут відповідальність автора не тільки перед нами, читачами, а й, перш за все, відповідальність перед своїми літературними образами, – особами з минулого чи вигаданими героями. І відповідальність ця не тільки індивідуальна, а й така, що виходить замежі авторських кордонів і стає практично історичною та загальнолюдською, оскільки відкриває картину особистості автора через літературну творчість.

 

 

«без тебе

ніч

навиліт

куля

ковток

гіркої самоти»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Трагікомедія без тебе»)

 

«Прощаємось

абсурд  свободи

страх»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Вірші однієї ночі»)

 

Не відкрию таємницю, якщо констатую факт: Олесь Дяк зайнявся літературним варіантом психологічного особистого спілкування с кожним своїм читачем, результатом якого бачить презентацію сучасного життя через творчість у всьому різноманітті. Різноманітті сенсу, кольору, образів і почуттів.

 

«Трагікомедія

без тебе

 

лечу знекровлений

у вірш»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Трагікомедія без тебе»)

 

«ти був

поетом

 

став

сократом

 

як свої

вірші

 

під-

палив»

(Олесь Дяк, Шипшинова моя душа, цикл «Вір-ші з пунк-ти-ра-ми»

 

У контексті того, що ми згадали психологію, ми можемо визначити й саму творчість як відкриту систему, що знаходиться в постійному взаємообміні з навколишнім середовищем і складає як пазли картину життя кожноїлюдини. У цьєй картині головне питання «Куди й навіщо йти?»

 

 

«Горять орли

        напівлюбові

            напівдорозі

                  в небуття»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «ВІР-ШІ З ПУНК-ТИ-РАМИ»)

 

«Мені судилося 

ч е к а т и

 

дарма що випав

перший сніг»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «ОДИН ПЛЮС ДВА ПЛЮС ТРИ»)

З психологічної точки зору для вирішення проблем, поставлених творчістю перед літератором, й поетом зокрема, необхідно використовувати певну логіку за для того, щоб відповісти на це непросте питання. Логіка може заключатьсчя в системному спостереженні за віддзеркаленням поета в його власному дзеркалі, яке, як сонячні зайчики, відкидає його особистість в душі читачів.

 

«Задую вітер,

щоб ти могла

відкрити очі

і недоторканою

пройти

між деревами»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Трагікомедія без тебе»)

 

«Скарай мене

це так потрібно зараз»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Вірші однієї ночі»)

У нашому випадку, кінцевий результат – зрозуміти закони цієї магічної «оптики», по яких рухається творчість Олеся Дяка, закони породження образів, специфіку текстової та сенсової взаємодії і комунікації зі своїми читачами. У поетичній творчості безліч подій відбувається одномоментно, і всі вони є своєрідними сигналами для членів цього тісного співтовариства. Ці повідомлення мають вербальний вигляд, але й образність мислення не забуваємо, оскільки результат  сприймання поезії пов'язаний з візуалізацією чи фізичними появами сенсів через преломлення віршованих рядків в їх специфіфічной вибудованості. 

 

«Немає віршів,

тільки біль.»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Вірші однієї ночі»)

 

«порожній 

шлунок 

до знемоги

 

і повна

віршів

голова»

(Олесь Дяк, Шипшинова моя душа, цикл «А серце маю аж одне»)

 

І якщо в літературознавца свій метод аналізу творчості, то в поета своя дорога – це дорога інтуїції, образного мислення і креативного вирішення завдань, які транслює його несвідоме і емпірика.

 

«Амур –

порода

вулка-

нічна

 

тепер ве пізно

навтьоки»

 

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «ВІР-ШІ З ПУНК-ТИ-РАМИ»)

 

КреаціїОлеся Дяка – це його особове дзеркало, символ, знак, в якому він відбивається через свої переживання, емоції і особові сенси, делеговані читачам його текстів.

 

…слово

впало

на ланцюг

 

готове 

для 

життя

сконати

(Олесь Дяк, Шипшинова моя душа, цикл «Вознисіння»)

 

 

Олесь Дяк за допомогою своїх віршів, в яких він та його творчістьрозлітаються тисячами іскор і заломлюються безліччю віддзеркалень, дає можливість своїм читачам не лише ознайомитися з художньо оформленими сенсами і креациямі своєї життєвої філософії, але й,орієнтуючись на власний життєвий контекст, делегувати нам пильно та прискіпливо роздивитися авторську особову систему.

 

«я– камінь 

у твоїй руці

не покарай 

нікого мною»

(Олесь Дяк, Шипшинова моя душа, цикл «А серце маю аж одне»)

 

Проте поет не живе під впливом своїх егоїстичних потреб і мотивів: подивитися у власне дзеркало й похвалити себе, чи усвідомити, що реципієнти також задоволеними відзеркалюються при спостеріганні за ними. Він м'яко делегує читачам можливість змінити себе, споглядаючи візуалізовані текстами схеми свого просторово-сенсового особистісного будівництва. За допомогою його віршівзмінюємось не лише ми, читачі. Змінюється він сам, обдумуючи і створюючи чергові серії вербальних глибинних блоків – своїх віршів. Можливо, це складно, але продуктивно, – змінюватися самому, змінюючи систему читача. З цим пов'язана ще одна характерна особливість креативного дзеркала Олеся Дяка: прямо або побічно поет залучає до своєї творчості так звані нарративи, коли за допомогою певних рішень, збудованих образів і сюжетів, що поєднуютьсявтекстаху певний ансамбль, читач осмислює і будує життя на основі історій, які автор розповідає нам.Тому, на мій погля, поет вибрав дуже тактовний і точний спосіб змінити наше бачення світу і паралельно з цим – дати читачам певну обізнаність в схемі нарративного сприйняття завдяки своїй особистісній оптиці: живемо, творяче майбутнє, але змінюючи сьогодення. 

 

«але ж

т р е б а

повертатися

у

сьогодення»

 

Олесь Дяк

 

   
© nspu.com.ua