Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

   

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Рецензія

на історико-філософсько-фантастичний роман-есе у віршах Олесі Омельченко «Дивограй»

 

Події у романі Олесі Омельченко «Дивограй» розгортаються від палеоліту до 5 000 року. Авторка майстерно вплітає у канву роману події, пов’язані з перебуванням на території Придніпров’я кіммерійців, скіфів, амазонок, сарматів, інших племен. Певна кількість розділів присвячена рідному краю, його яскравій історії. Герої, дійсні історичні особи, змальовані об’ємно, характерно, несуть у собі позитивний потужний енергетичний заряд, надихають читача своїми героїчними діями, як і вигадані персонажі.

Роман має кілька сюжетних ліній, події яких відбуваються у різні часові проміжки часу, але головна думка об’єднує їх у одне ціле, як веселку. Перед читачем постає барвиста, захоплююча картина героїчного існування Людини, підкреслюється її сила волі і духу, які здатні творити дива у Всекосмічному масштабі.

Роман «Дивограй» - новаторський і за формою, і за змістом. Можна було б зауважити, що в деякій мірі він має елементи твору-есе, адже у конкретних історичних подіях часто діють вигадані персонажі, чи то до конкретних історичних подій додаються елементи, нафантазовані автором. Роман письменниці, наче картина Пікассо, як згусток найпотужнішої енергії, яка діє на свідомість і підсвідомість, пробуджуючи сили духу і роду людського. Цей роман Олесі – наче стрімкісний політ крізь сяючу темряву світла.

При уважному прочитанні твору виникає відчуття, що ти сам стаєш однією із дійових осіб, свідком змальованих подій, які сприймаються (попри всю їхню фантастичність) реалістично і так конкретно, близько біля тебе, наче в самому серці, що зоряне небо Безмежжя над тобою стають зрозумілими, рідними, огортають Землю і тебе теплом, як у рідному краї у батьківській оселі. Вражають: жива промовиста мозаїка картин, які невимушено і природно змінюються, захоплюють.

На перший погляд спостерігається простота викладу, але складність, багатошаровість мови, яка ллється легко, як музика ефіру. Народність мови..

Відчуваєш себе насправді крапелинкою Живого Розумного Космосу, який дивиться на тебе, своє Дитя, рідними очима. Стають близькими зорі, сузір’я, галактики і світи, зростає віра у велич духу українського народу, у непереможність Людини з великої літери. Збуваються надії на щастя людської цивілізації, єдність із Всесвітом, який стає раптом і твоєю колискою. Як це вдається автору – відомо тільки їй. У творі домінують непередбачувані, сміливі думки, і хоча – переплетені із точними та вигаданими, історичними, науковими даними, - читач сприймає з легкістю. Роман настільки природній і у своїй складності простий і дохідливий, а у своїй (на перший погляд) простоті – складний, що це взаємо перетікання, взаємопроникнення настільки непомітне, природнє, як материнська любов – її тепло просто відчуваєш, але без неї неймовірно важко.

Читаєш роман – як дихаєш. Він примушує замислитися «Хто я? Для чого?» – над сутністю Життя, Величчю України, непереможністю і незгасністю Любові до України, до себе, до кожного землянина та мудрого мешканця Міжзоряного простору, який стає таким близьким, зрозумілим, рідним, що наче – простягни руку і її потиснуть, поглянь у небеса – і відчуєш любов у відповідь.

Цей твір вчить боротися за власну чисту любов, вічну і прекрасну, цінувати її; вчить відданості роду, народу.

Ця реально-нереальна казка, реалістично-романтична, оживляє в тобі Людину-творця, Людину-господаря, яка відповідає за кожного і за себе, за країну, планету, навіть зоряні світи. Дійсно – сакральний Диво грай, який проміниться барвами живопису і Слова, сяє музикою сфер, наповнений життєдайною чистотою дихання. Найголовніше – дає віру в себе, в свої сили, віру у щасливе майбуття рідного краю, України в цілому, Землі, до Всесвіту.

 Цей роман – подія у літературному житті України. Він пізнавальний, спонукаю чий до роздумів. Сприймається всеоб’ємлююче, всеохоплююче. Ти – в центрі нього, а події розгортаються над і під, і у твоєму серці.

«Дивограй» для Олесі Омельченко – це світ людини, рідна Україна, дорогоцінна оселя в любові, сама негаснуча любов, Космос – у якому кожен жива клітинка, розумна, любляча, вічна. Дивограй – це кожна людина. Відкрий сам у собі свій диво грай, свій світ любові, наповни любов’ю оточуючий тебе світ (все, що бачиш, чуєш і відчуваєш) і це щастя – просто жити на цій квітучо-нещасній та мужній і мудрій Планеті, яка тебе любить.

Герої твору – це окрема тема: справжні герої духу, волі, віри, Любові, здатності на самопожертву. Гармонійна єдність часу, паралель часу та світів.

Життя – це Дивограй, світ – це Дивограй, Людина – це Дивограй.

Події роману відбуваються відразу у багатьох площинах: до нашої ери, середньовіччя, 17 століття, сучасність та далеке майбутнє 5000 року, яке відбувається одночасно у трьох Галактиках – М-13, туманності Андромеди, М-31 у сузір’ї Геркулеса та у нашій Галактиці, Чумацький Шлях. Фантастичні дії не лише захоплюючі, пізнавальні( адже авторка детально знає та вміло використовує свої знання із астрономії, фізики, парапсихології), а і застерігають людство від ймовірних глобальних катастроф, яких, на думку письменниці, можна уникнути через самовдосконалення, гармонійну єдність з природою, любов до оточуючого світу та надбань поколінь. Боротьба із темними силами Космосу напружена: у ній перемагає Добро і Любов земного мужнього екіпажу зорельота «Марія», до якого, в часі розгортання подій, приєднуються астронавти із планет Вісниці(зоря Сіріус), Санктуса (сузір’я Лебідь (зоря Лебідь-61), Дему (туманність Андромеди). Екіпаж не лише розкриває страшну таємницю кланування антисил із чистих матерій, а і знешкоджує цю силу, яка вибирає енергію та життя з населених планет Космосу, бо живиться ними. Любов тріумфує. Різноступенева цивілізація людства об’єднується у єдину космічну спільну державу Славію, центром якої стає планета Мрія зорі Е у сузір’ї Ерідан. Тепер, коли подолано антисили, коли знищена загроза активізації чорних дір побіля Сиріуса та Лебедя-61, ніщо не може похитнути нестримний розвиток людської цивілізації, адже дружба поєднує всіх, бо вони – одного роду-племені, початок якого був на Демі (зоря Едем), Вісниці (зоря Сіріус) авторка натякає про походження земної цивілізації ( як і українського народу), із зорі Сіріус, доводячи цю думку подіями роману.(тут імовірність переселень до Атлантиди, а після її катастрофи – до Трипілля). І хоча основна мета польоту астронавтів Землі була спочатку -- віднайти у часі і просторі Любов людства, в тому чисті і головної героїні Марії, космічну половинку, з часом перебігу подій мета польоту значно розширюється, набуває масштабу порятунку цивілізацій людства, розкиданих у Безмежжі. До того часу, доки не зустрінуться, роз’єднані силами зла Адам і Єва, доти ніхто із закоханих у Всесвіті не зможе бути щасливим, адже перервано єдність із пралюбов’ю Адама і Єви, сотвореними Всевишнім для радості і щастя. 

 Цікаво, що планети, на яких живуть сакральні герої, читаються навпаки до їхніх імен. Адам живе на планеті Мада зорі Едем у сузір’ї Андромеди, а Єва – на планеті Аве зорі Медев (в Едем) у сузір’ї Геркулеса. Фантастично, чи ні, але назви Галактик у астрономічній науці симетрично співпадають: відповідно туманності М-13 та М-31.

Члени екіпажу, шукаючи місцезнаходження Адама і Єви, дізнаються про справжні витоки життя на Землі (події на планеті Вісниці), звільняють силою енергетики думки та енергетично-інформаційного поля Всесвіту фантоми цивілізації планети Санктус, яка також тотожна нашій цивілізації, визволяють із надщільних планкеонів Адама і Єву, відбувається зустріч закоханих. І тепер перед Марією, яка у попередніх інкарнаціях була і Ольгою (вперше побувала на Вісниці і дізналася про те, що вісничани – це фактично ми), і Фелестрою, царицею амазонок, і Олесею із 21 століття – постає риторичне запитання: так хто ж її космічна половинка, яку вона шукала у Безмежжі, на яку чекала довгі тисячоліття – Адам, чи ота найзаповітніша любов Сергій, астронавт із зорі Едем, у якому навіть збережено ім’я її першої любові, який , як і вона, свято береже в серці їхню юну, далеку у часі Любов, такої сили, що тисячоліття не могли її затьмарити...

Герої подорожують не лише у реальних часах і просторах, а і у паралельних світах, інших часових просторах, потойбіччі, зустрічаються на планеті Богів із давньоукраїнськими Богами, які завжди допомагають українському роду.

 Думка роману гранично смілива та глибоко науково обґрунтована, поєднана із фантастичними домислами авторки – ми, українці, основа основ людства на Землі, (взято конкретні наукові дослідження), які дали початок індо-європейській цивілізації, тепер, через тисячі років знайшли своє національне коріння на інших Галактиках, у цивілізаціях яких зберігалися навіть традиції українського народу, недарма ж і назва Всесвітньої людської цивілізації – Славія, що має суто українське коріння.

Отже, у романі утверджується думка – ми не самотні у Космосі, ми – єдене ціле, Славія, ми одного роду-племені. Космос ближчає, стає рідним. Читаючи роман, приходиш до відчуття радості від відкриття себе у світах, єдності із Всесвітом, Всевишнім, вищими світлими силами Природи.

 Читач знайде у романі і захоплюючі події середньовіччя – розквіт та знищення сонцепоклонницької (язичницької) віри давніх українців, пройметься співчуттям та любов’ю до героїв того часу – Ольги, Григорія, Миколи, Наталки, Тараса Шевченка, князя Святослава та інших історичних персонажів.

Стиль письменниці доволі різноманітний. Мова – різнобарвна – спостерігається переплетіння різних стилів мовлення. Роман насичений також і гумористичними сценами. 

Життя у романі сприймається суцільним нескінченним потоком, який не може перерватися смертю – все переплітається, неначе у вінку, – минуле, сучасне і майбутнє. І у кожній сюжетній лінії – біль за недбальство людини, змушену обставинами і часом часто жити жорстокістю заради тріумфу Добра.

Легенди та повір’я, традиції та вірування (давньоукраїнське та християнське православ’я), яскраві події та історичні особистості, вигадані персонажі – наче живуть одним реальним життям. Все гармонійно поєднано, як є і мусить бути у Природі, у задумі Господнім. Сюжетні лінії чергуються. Письменниця чітко дотримується хронології історичних подій, глибоко та віртуально поетично змальовує космічні об’єкти – зорі, Галактики, туманності, планети Сонячної Системи.

Висновок роману несе у собі високе моральне навантаження: лише коли сам маєш чисті помисли, сильний духом, свято бережеш та вдосконалюєш віру у Господа, Творця, коли стаєш Людиною з великої літери у Всесвітньому масштабі, перед тобою відкриється радісно-захоплюючий Дивограй життя, єднання з іншими цивілізаціями. Ми не одні у Космосі! Нас багато! Та довіру потрібно заслужити бездоганністю чистоти душі і серця, берегти це почуття відповідальності за себе, за власну цивілізацію та за іншу. 

Авторка вірить у душевно красиві цивілізації Всесвіту, вірить у можливий єдиний корінь походження саме людської цивілізації, і не заперечує інші форми розумного життя.

Мова твору насичена багатими художніми тропами, афоризмами. Відповідає кожній змальованій епосі. Слід відзначити майстерність та невимушеність, віртуозність поетичного слова Олесі Омельченко. Переконана, цей твір – визначна подія у нескінченному потоці розвитку української літератури.

Безперечно, її роман у віршах – новаторський, сміливий, має не лише пізнавальне значення, а і виховне, несе у собі потужній енергетичний заряд віри, прагнення до досконалості, вселяє надію, що Людина ніколи не буде переможена темними силами, якщо матиме у серці Бога і Любов. За цієї умови ніколи не може бути ніякого апокаліпсису. Він наступає в окремих душах вмиранням власних цінностей.. недопустимо Людині падати у провалля бездуховності! Будь Людиною, прагни нею бути у найвищому розумінні гомо сапієнс, і твоє серцебиття сяятиме, не погасне ні при жодних катаклізмах, спричинених ослабленням ментального поля Землі нашими ж негативними емоціями, діями, думками.

Роман Олесі Омельченко «Диво грай» – це невичерпний Диво грай вічного Життя та непогасної Любові. І ми, Люди, відповідаємо за цю Господню казку.

Ми – частинка у цілім. За нас теж хвилюється Космос.

Не зганьби, не впади і Людину в собі не знеслав!

…В нескінченності літ Божа іскра Любові у кожнім

Береже цю Безмеж, цей Господній життя Дивограй!

 

А. М. Попівський

доктор філологічних наук, 

професор Дніпропетровського державного університету 

внутрішніх справ

 

   
© nspu.com.ua