Відео  

   

Анонси  

   

Наші партнери  

 

 

   
   

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

«Леся Мудрак грає словом, грає наголосами, грає інтонацією. Вона розкладає слово на склади. Новий склад ­ це якийсь новий сенс. Новий ритмічно-пластичний поворот…»

Леся МУДРАК. ТекС-ТИ-ЛЬ & Libido (рефлексії): Збірка поезії і перекладів, переспівів та прозових етюдів. – Київ: Самміт-Книга, 2015. – 152 с.

Не буду говорити про Лесю Мудрак як людину, бо знаю її мало, аби сказати щось зле. Знаю її з доброї сторони, а нині таке не годиться. Тому говоримо про нову книгу Лесі Мудрак. Не можу знайти її попередніх книг, а се «Оголена самотність» (2006) і «Горизонтальна зебра» (2009, остання у співавторстві з Юрієм Ковалівим), але читав обидві й чомусь не писалося мені про ті книги.

Ся нова книга зі старими віршами є добрим подарунком для гурманів українського поетичного слова. Так, це незвичний стиль, незвична поетична мова, відверта, але без вульгарности, тому в багатьох вона викликатиме внутрішній спротив. Леся Мудрак має абсолютний поетичний слух. А самі її вірші є протовіршами, – се той поетичний настрОй, яким ми володіли, поки не зіпсували слово і не зіпсувалися словом.

Формально-жанрова різноликість книги – поезії, переклади, переспіви (усі з азербайджанської), як і власні вірші в перекладах англійською Анни Іванченко, а також прозові етюди не заважають в сприйнятті найголовнішого – відкритого нерву поетеси.

Леся Мудрак грає словом, грає наголосами, грає інтонацією. Вона розкладає слово на склади. Новий склад ­ це якийсь новий сенс. Новий ритмічно-пластичний поворот:

 

Пульс роз-чах-не-ний

В формах

           гли-няних.

Глиба – в камені.

Ми – не кам’янііііііііііі…

Або:

Ти не готОвий…

Овид?

       Овідій?

Або:

Ти мічений моїм лоном. Монолюбов. Лонолюбов?

Найкраще сприймати вірші Лесі Мудрак в авторському виконанні – вона майстерний читець. Її поетичне слово пристрасне, сповнене бажання, водночас ніжне і раниме.

Я не знаю, що сказати про вірші Лесі Мудрак більше, аніж вже сказав. Се дуже витончений, виболений, викоханий досвід поетичного. А ще пропущений крізь пристрасне серце жінки. Пам’ятаєте в Олеся Гончара: «А думы все – там, там… Целиком в плену буколистических настроений, вижу Юлию, ее белуюгрудь, слышу нежный голос, пью рыдая слезы с ее глаз… ах, почему, зачем все это? Жить, жить с ней. Зной тридцатилетней женщины… Понять его мог Бальзак. Я его не понимал, сейчас понял, и он меня очаровал навеки» (щоденниковий запис від 06.04.1945).

Поетична мова Лесі Мудрак – афористична. Ви тільки послухайте, якою мудрістю виповнений цей дівчачо-жіночий досвід любови втрат і втрат любови: «Помолімось морю, // яко воно прийняло наші душі до серцевини своєї»; «Як серце вмонтувати в розум?»; «Стиль письма й стіл пись-ма все важчає: від віршів, а не від тіл….»; «(…)розумію, що притомність фальшу, перевищує висоту світла… докруж – олжа і маски…»; «Амплітуда коливань жіночої уяви залежить від //  того скільки за цельсієм – чоловіча харизма ))) // Занепадаю, як зредукована»; «Бо кров можна поновити в тілі, але не можна поновити кров душі…»; «Африка – не- // фригідна… // з Тунісом // не // переспиш…»; «Ти хоч раз одягни: // Роздягати завжди – черги…»; «Буває корекція каменю, зору, оточення… але не буває корекції справжності…».

Переспіви з азербайджанської сучасних авторів (Сахават Сахил, Ельвін Бакіроглу, Алік Аліоглу, Нюранзіз Гюль, Кенуль Гасангулу, Гюнель Шамілгизи, Жале Ісмаїл, Акшин Еврен) добрі. Наскільки я сприймаю бачення і відчитання Лесі Мудрак. Окрім того, ці вірші тематично, настроєво близькі до поетичної манери нашої авторки. Єдине, що мені, можливо, бракувало – якоїсь короткої додаткової інформації про азербайджанських поетів. Бо в запропонованому контексті вони сприймаються як ліричні герої книги Лесі Мудрак. Але це навіть не закид, це так, аби вважалося, що я критикую.

І як висновок. Але перед цим ще декілька слів про оформлення книги – дуже вдале. Якесь таке маємо попадання графіки на тканину віршів (цікаво, що автором графіки в книзі є львівська журналістка і літераторка Христина Лукащук. У мене навіть виникло міркування, може Христина даремно себе витрачає на писання?).

Але до висновку. Оце ліричне виповідання чи, як сказано в анотації, розкутий говірний вірш Лесі Мудрак, є тим поетичним камертоном, яким вимірюється справжність. Це все. Дякую за увагу.

   
© nspu.com.ua