“Українська літературна газета”, ч. 5 (373), травень 2025
руки
«…But the old man would not so, but slew his son,
And half the seed of Europe, one by one.»
(с) Wilfred Owen – The Parable of the Old Man and the Young
поет відриває рукою аркуш
від тіла зошита –
і та рука відривається так само просто й невимушено
немов була зайвою
у трунах тіла складаються
з крові та гною
(бур’яни кладовищенські проростають зі сліз)
їхні руки й далі пишуть історію
це вони торкаються
твого тіла вночі
коли тягнуть на дно темних вод сновидінь
коли витягають із них на пекучий берег
(ніяк не знайти свого місця)
це вони гладять твоє волосся
яке від їхнього дотику робиться сивим
і ховає в собі всю вицвілість часу
закладену в порухах
замерзлих
затерплих
затвердлих
пальців
коли остання
людина
(сховається в землю
згорить у вогні й
відлетить за вітром
стане сіллю морською)
всесвіт охопить паніка
а руки що досі триматимуть запальничку й червоний мальборо
десь у безіменних полях
дадуть йому пару тяг
аби той розслабився
квіти
від хворої спільної долі
чого нам чекати далі?
мабуть ще більше болю
мабуть ще більше сталі
мабуть зруйнованих селищ
розвіяний попіл народів
в розмові з минулим це лиш
нестерпні шуми на дроті
янголи духи та демони
з острахом зійдуть до нас і
спитають яке воно?
вранішнє сонце Донбасу
де ями руками вириті
вгодовані потом і плоттю
де квіти землею вигріті
виростуть з плоті потім
проб’ють бетон мертвих підвалів
пам’ять віднайдуть у слові
чого їм чекати далі?
любові
любові
любові
причини
яка різниця що далі буде
(вони лежали на ліжку голими)
там так багато вогню та бруду
що я
напевне
вернуся
ґолемом
там так багато крові та м’яса
що я
напевне
вернуся
стерв’ятником
(вони ховались під ковдрою разом)
і буду літати десь над хрещатиком
там лінії часу та простору стерті
(вони тягнули на двох папіросу)
там стільки болю що просять смерті
як бідні
поїсти
на паперті
просять
там з-під землі розтікається лава
а з неба
градом
іде
метал
(вони варили ранкову каву)
там в кожного є своя власна мета
там в кожного є своя власна віра
(вони заправляли зім’яту постіль)
доки в молитвах світ просить миру
там просять
правди
та помсти
не треба спиняти
будь ласка
не треба
в мене вагомі причини іти
(вони обіймались до болю між ребер)
Наприклад ти
вавилон
сьогоднішня вежа будується
із кісток
кров тримає надійніше
за цемент
вогню вдосталь
тягнуться люди до бога
тягнуться бідолашні блаженні
не знаючи що
бог змусився виїхати
з тимчасово окупованого царства його
(як на небі так і на землі)
отримав статус переселенця
death
смерть
як процес
не несе в собі жодного пафосу
вона просто є
надто просто для нашого хаосу
надто цілісно й міцно
аби поділити її на частини
надто часто
так часто
що стала
рутиною
смерть зазвичай
спілкується знаками
жінка та чоловік помирають однаково
за нею повітря
тхне кров’ю та димом
помирають старими
і молодими
помирають заводи
помирають навіть міста
смерть каже
дивися яка я насправді проста
як літери ці
як рими в ось цьому твоєму вірші
дивися
каже
я насправді нічим не гірша
за ваших тевтонців
і самураїв
хіба тільки тим що я їх забираю
хіба тільки тим
що не криюсь під масками
і коли я беру їх –
я беру
масово
на губах її – посмішка
в очах її – втома
вона любить свою роботу
вона рідко буває вдома
вона робить роботу надійно
без жодних пауз
без жодних зупинок
повчитися би її працелюбності
і дати нарешті
їй відпочинок
обсесія
вона
прокидається під пропаленим сонцем туманом
я роздивляюсь у снах її темних зіниць океани
вона
кожен ранок питає
коли це закінчиться
я на стіні перекреслюю сімдесятий день місяця
вона
загубилась у фізиці кожного
з трьох переплетених вимірів
я як молитву повторюю –
нам не залишили вибору
вона
часто плаче сумує за рідним піском неверленду
я занотовую це у римованих болем легендах
вона
між крихкими долонями гріє холодну кров змій
я обернувся змією вже сам
в цій країні німій
вона
в думах про майбуття перебрала мільярд різних версій
я їй і досі присвячую кожну
із власних перверсій
вона
зі своїми страхами віч-на-віч спілкується пошепки
я пам’ятаю усі неповторні деталі коханої посмішки
вона
розриває словами ланцюг
з кілометрів та часу
я бережу її фото сильніше за всі найдорожчі прикраси
вона
щохвилини дописує слово
в персональний підручник історії
я виліковую нею голодні пухлини свідомості хворої
bathory
війна справа
війна зліва
стукає в двері і питає
ну як справи?
каже
я в тебе тут поживу трохи
я не з пустими руками звісно
ось тобі психотравми
ось тобі зруйнована домівка
а на десерт
зґвалтування твоїх дітей
запивати все це будемо
молодим вином зі сліз
старих людей
напівсолоним
то ж наливай на трьох
в ліфті підіймається і смерть
а я поки прийму ванну
з крові немовлят
та цнотливих дівчат
вона тому і залишається завжди молодою
вона тому і не помирає
вона
кожну ніч стає богом що слово святе ніс юдеям
я хочу жити
тільки щоб жити з нею
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
