*
Маестро,
позбавлений рук,
очима…
торкається клавіш
джерела музичних звуків,
виконує зором
«Місячну сонату»
Людвіга ван Бетховена
для фортепіано,
для графині
Джульєтті Гвічарді,
для рук…
відтятих
війною.
Тиша…
аплодує…
Митцеві…
громами…
*
Не на слонах…
не на китах…
і не…
на внутрішніх
резервах:
докіль
війна…
зійшла на шлях –
ЗЕМЛЯ…
тримається
на нервах.
*
Стояли соняхи
у полі –
стрункі, високі
сонцечолі…
Як горді лицарі
мовчали –
коли їм голови
рубали…
Прощались ввічливо
«На Ви»
і не тримались
голови,
і не зверталися
до неба –
бо розуміли
всі –
так… треба.
*
Свідомість…
мається від болю:
розумним дурням
невтямки –
непо-
ро-
зу-
міння
одного
доволі,
щоб розірвало
Землю на шматки.
*
Дві Протилежності
зустрілись на шляху.
Посповідалися нараз,
як на духу.
Рукостискання…
свій фасон
тримає…
Рука в руці,
а потиску –
немає.
*
Смертний мріє,
як Месія,
лишитися
в Часі…
При нагоді,
відродитись
в новій
іпостасі.
У метелика
годинок
отакенька
жменька.
Навіть думати
не сміє,
що він –
Одноденка.
*
Долає Совість
шлях…
Надії не втрачає…
Іде до тих, кому
Її не вистачає…
Не стримує себе,
шляхує доки здібна.
Хоч знає, що Вона
нікому
не потрібна.
*
Даруйте…
Тих, кого
братами меншими
звемо
ми, час від часу,
з задоволенням їмо.
Хоча не всім наразі
долю вибрали таку,
а тим, які нам
більше до смаку.
Сприймаймо оне не
беззаперечно –
бути смачним
буває небезпечно.
*
Плач крокодила
не бери на віру
коли жере він
ще живу офіру.
Йому не жалість
болю завдає.
Від задоволення
лукаві сльози ллє.
*
Коли виходите
із себе –
ключі з собою
брати треба.
Передбачайте си-
туацію таку:
повернетесь, а
двері на замку.
*
Верба Борвієм
зламана лежала…
Вона негоді,
певно, заважала,
А з-під Вербини
пагони-стеблини
тягнулися,
мов рученьки дитини…
Іще малі
Вербичені онуки
просилися
до Явора на руки.
Вербі не вадить
біль розлуки…
малеча йде
в надійні руки.
*
– Вибачте,
Ваше Високосте, –
поштиво звернувся
Мудрець
до Гори. –
Як мені, грішному,
осягнути Вас
такою,
якою Ви є?..
- Піднімися…
над собою, –
порадила Гора. –
І мене, і себе
побачиш.
*
Не грай знайому
музику щораз,
поринь у море
звуків та мелодій,
дай волю
збудженій природі,
не витрачай на паузи
свій час.
Одноманітність
годить новачку,
імпровізуй, якщо
сподобивсь грати:
сьогодні – престо,
завтра – модерато…» –
повчально Скрипка
мовила Смичку.
*
Думки мої,
мої думки,
неначе в банці
павуки…
Чекає витримка
сумна,
коли…
залишиться одна,
яка… всіх…
здатна примирити,
з якою варто
говорити.
*
Кат…мимохіть
поглянув на офіру,
яка до дровітні
прив’язана лежить.
Перехрестивсь,
підняв важку сокиру,
промовив тихо:
«Боже, поможи…»
*
Земля тримається
орбіти,
звучить в соборі по-
каянний глас…
І знову від-
кладався кінець Світу…
І знову на
невизначений час.
На провидіння,
нині сущі,
не покиваймо
раз по раз.
Усі…
імущі
й не…імущі,
апокаліпсис…
не трапиться…
без нас.
*
Втішалась Темнота
у Ночі під крилом…
Всім
мудрим…
довела:
коли ще
Світла…
не було,
а Темнота…
була.
*
Розумник здавна
сперечався з мудрецем:
«Що було першим –
курка чи яйце?..»
Втрутився півень
в суперечку:
«Без мене… не було б
ні курки, ні яєчка…»
Між опонентами
згорнулися дебати.
Тепер… нащадкам…
є про що… дискутувати.
*
Та скільки ж
доньок та синів
живих…
спалити…
доведеться
на злім жертовному
вогні
докіль Вселенський
Ум проснеться?..
Щоб розбудив
смиренні хати,
людське взаємо-
розуміння,
примусив разом
всіх… збирати
колись розкидане
каміння,
Шевченка радив
поминати
із хлібом-сіллю
на столі…
«… і буде син,
і буде мати,
і будуть люде
на Землі».
*
Червона кров
на білий сніг –
йде Дійсність зранена
без ніг…
Вагітна…
Молиться до Бога:
«Не дай дитя мені
безноге…»
Ціна скорботна
Перемоги –
сонми безруких та
безногих…
Лягає без-
голова тінь
на мозок многих
поколінь.
*
Уму не втямити
природи
ідеї гіршої
з ідей:
в ім’я
умовного народу
свобідно нищити
людей.
Такі являються
ідеї
від злого духу
та Медеї.
*
Для ложки Дьогтю
в діжці Меду
головне…
сформувати…
Громадську Думку,
мовляв, ми маємо
не Мед… з Дьогтем,
а Дьоготь… з Медом.
Зміна понять –
змінює пріорітети…
право на первинне
тлумачення Істини.
*
І теплокровні, і…
холоднокровні,
В морі незгоди
живимо…
Всі… сидимо
в одному човні,
а в різні боки
гребемо…
Звільнитись слід
від глупоти
й на берег Єдності
зійти.
*
Зродились
в’язнями сумління,
явились
щирими людьми.
Щораз
збираємо
каміння,
яке
розкидали не Ми.
Наша терпимість,
доброта,
мов Ахіллесова
п‘ята.
*
Усякі ролі
граємо в житті:
герої ми,
і грішні, і святі,
у Прометея рядимося
в Брута…
Часу нема
самим собою бути.
А хто наважиться
свою… явити суть,
тих різнопланові
актори заклюють.
Погана, вибачте,
ідея –
гуртом клювать
печінку Прометею.
*
Верба схилилася
над тихою рікою
води торкається
зеленою рукою.
Викупує
листочки молоді…
А восени… всі
сплинуть по воді.
Гой, се ля ві –
Вербині не звикати
Опале листя
проводжати.
Верба – ім’я
благословенне…
Листочки пам’ятає
поіменно.
*
Час проходить
повз нас,
мить проходить
крізь мене,
мов провидця
слова,
наче промінь
Рентгена.
Повз проходить
життя,
як якийсь
перехожий,
крізь проходить
буття –
зупинитись
не може.
Моя роль –
дій-ова,
чи глядач-
спостережник,
необачний
в словах,
чи мовчун
обережний?
*
Свобода йде
з мечем у грудях,
кровиця скрапує
на сніг…
І розквітає
в грудні ружа,
і… вибухає
Із під ніг.
Кровина кожна
вибухає…
Горить во здравіє
свіча…
Свобода праведна
тримає
в руці Архангела
меча.
*
Йде Істина
над прірвою зневіри
по променю,
що Місяць дарував.
Долає шлях хиткий
до Розуміння…
щоб твердь земну
відчути під ногами.
Циганське сонце
хмара затулила.
І…промінь зник,
неначе й не було.
Йде… Істина…
долає нездоланне…
«Дорогу той
здолає,
хто іде».
*
Прадавні роздуми
приємлю,
що люди… зі
старих часів
з дерев позлазили
на землю…
Та, виявляється,
не всі…
*
Знову…
наснилися ноги…
Йому… Його… ноги.
Зграя
голодних тварин
в кущах
рвуть кінцівки
на шматки…
Згадав війну
поганим словом…
Схопив протези…
Жбурнув у тічку…
Тварюки –
у різні боки…
Проснувся…
Протези,
як вартові,
поруч з ліжком…
Чому…
так немилосердно
болять ноги…
яких…
немає?..
*
Колись слухняні, мов-
чазні воли
биками не-
покірними були.
Господарі
їх мали каструвати,
бо нікому вози
було тягати.
Нечиста сила
більшого хотіла –
щоб оскопляли душу,
а не тіло.
*
Якщо ви
зробили
наукове ВІДКРИТТЯ –
не поспішайте
влаштовувати фуршет.
Треба,
щоб хтось…
зрозумів,
що це –
ВІДКРИТТЯ.
*
А на вікні
цвіте герань
ув ненаписаних
листах,
З-поміж надій
та сподівань.
немов молитва
на вустах…
Зима… зима
своє пряде,
переступає
через грань…
Мороз міцніє,
сніг іде,
а на вікні
цвіте герань.
*
За необачливі
гріхи
Атлант винивсь
перед Богами:
тримав на плечах
Небосхил,
а на Землі…
стояв ногами.
Шануймо, сущі
різноликі,
Планету
в сонячній імлі.
Господь…
знімає черевики
коли ступає
по Землі.
Її.. пречисту…
бомбувати –
це…
як на маму…
руку
піднімати..
*
У Вічності
ні вікон, ні дверей..
Гукай, волай –
нужденних не почує.
Втішається…
ніколи не помре,
свого й чужого
болю не відчує.
Сувора Вічносте,
будь ласка, не забудь:
на вічне житіє
люди…
з надією живуть.
*
Дитина спить
у теплій льолі –
у сні долає
перший крок…
Чекає куля
у пістолі –
коли натиснуть
на курок…
Жорстокий біль…
Щемлива ніжність…
Нечистий… грає
у розбіжність…
Лукавий
робить реверанс…
І…Смерть Життя
запрошує на вальс.
*
Мислитель у
постійній боротьбі
з думками мудрими,
що заважають спати.
У тім двобої за-
губив себе у собі…
Тепер не знає –
де… шукати.
Свідомо…
тричі повторив:
«Здається… я…
перемудрив…».
*
Куди ти йдеш?.. –
у Часу запитаю. –
Це не Твоє –
у ВІчність поспішать…
Себе благою
думкою втішаю,
що є у Часу…
Розум і… Душа.
Його…
цей Світ
безпечно
витрачає…
Зле в Світі
діється –
а Час
не помічає..
Із віку в вік
в постійнім вояжі…
Ні Розуму не має,
ні Душі.
*
Коротка Мить –
ні жити, ні любити
у чарах ночі
мрійно при свічах…
А що за мить?..
за мить можна убити.
Зродить Життя
потрібен певний Час.
Майнула Мить…
Її не зупинити.
За мить Життя –
життям треба платити.
*
Два генії
сиділи за столом.
Добром – один, а інший
звався Злом.
Посиділи…
Помовчали за кавою…
Від Бога був один,
а другий – від Лукавого.
І розійшлись…
в задумах на чолі.
Розбіжність в поглядах
лишилась на столі.
Добро та Зло
не в змозі в мирі жити.
Їх навіть Час
не здатен помирити.
*
Вселенський Розуме
не спи…
Літають зграями
гроби…
Не журавлі,
не голуби –
сумне породження
ганьби.
Від трун
лягають чорні тіні
схожі на крила
журавлині.
Мечем Архангела
спини
кривавий
шабаш
сатани.
*
Від Святослава
до Богдана…
Отак…
до нашої доби
Вкраїна-Русь
нам Богом дана,
на жаль,
у стані боротьби
за кожну гілочку
вербову,
за кожну вистраждану
п’ядь,
за нашу виплекану
Мову
на смерть
доводиться стоять.
*
Якщо хижак…
прихильно…
дозволяє вам
порушувати
поштиву дистанцію –
не зваблюйтеся.
Просто… він…
розмірковує:
вжити вас зараз
на порожній шлунок
чи потім,
коли буде на те
політична доцільність.
*
Спроможні грімко
не… мовчати
прадавні написи
на брилах кам’яних,
закони Честі, Совісті
на них,
які не всі…
навчилися читати.
*
Природа вкрай
Не терпить пустоти.
Не примха це –
життєва в тім
потреба.
Духовну по-
рожнечу
завсіди
заздалегідь…
заповнювати…
треба.
Якщо у нас на це
не вистачить снаги –
заповнюють пустоти
вороги.
*
Не кінь
дорогу обирає
куди – до пекла
чи до раю…
Коня турбує,
перш за все,
кого… на спині
він несе?..
Хай нас бажання
не мине –
поспілкуватися
з конем.
*
Особистостей доволі
В світі віртуальностей…
Не дай, Боже,
щоб всі стали
стадом…
інди-
віду-
альностей.
Про оне…
розуму сповна,
мріє хижий
сатана.
*
Достатком обростав
з майном росла жадоба,
Що завдавала мук,
немов важка хвороба.
Надміру гріб добро…
Несмертність…
довгою здавалась…
А за плечима Смерть
стояла й посміхалась;
«Даремно, грішнику,
затіяв ону гру…
Ти ж знаєш – ха-
барів я зроду не беру».
*
Усесвіте, безмежжя
голубе,
твоє буття
величне і… знаменне.
Чим більше усві-
домлюю Тебе,
тим менше за-
лишається від мене.
Не спинить Розум
Істина сумна,
що в пізнанні
немає дна.
Тож… доведеться по-
шановані примати,
Безмежність та… Обмеженість
одвічно пізнавати.
*
Промовець складно
у промові
Суть… не схвалив,
не спростував.
Він у манері
гоноровій
словами рота
полоскав.
Слухач сприйма,
бува, як прощу
оте, чим дехто
рот полоще.
*
Безрукий вершник на-
магається губами
закрити очі
вбитому коню…
Загиблі в трунах
гупають лобами,
матючать тих,
хто розпочав війну…
Щоб відчинити
для війни ворота –
і одного…
достатньо ідіота.
*
Пробач мені
Ти – не моя
журлива пісне
Мельпомени.
Зустрів на Тебе
схожу я…
Ти – стріла
схожого на мене.
Трагічну маску
не ряди,
що Слову
в знак подарувала…
Дозволь Поезії
ходить
в шоломі…
з піднятим забралом.
*
Пишався кат
перед офірою,
що нагороджений
сокирою
з подячним написом –
вона
є персонально-
іменна.
Тож правдоборці
мають знати –
чим кату голову
стенати.
*
Для Тимчасовості
Ми– вічні,
розумні, вправні,
гонорові…
Для Вічності –
вразливі, органічні
і, вибачайте,
тимчасові.
Чутлива
наша тимчасовість
душі та плоті
болю завдає…
Лише людська
невимушена Совість
чинити зле наразі
не дає
*
Пасуться в полі
травоїдні…
Їх випасають
м’ясоїдні…
Поєднує
усталений процес
і добрий, і… не-
добрий Інтерес.
*
Гріх проситься
в душу
на хвильку
погрітись,
Щоб потім назавжди
в душі оселитись.
Вселившись,
не просить…
Уже вимагає
Надалі…
він – є,
А тебе…
вже немає.
В собі заблукався,
став іншим натомість.
В тобі сформувалася
інша свідомість.
*
Окремий вид
земного людства,
в якому людяність
дріма,
в хронічнім стані
недоумства
війну –
очищенням сприйма…
Хто люд таким…
«очищенням» зомбує –
окрему клітку
потребує.
*
Мовчала Риба…
Хай там що – мовчала…
Її мовчання
Дійсність помічала.
Вручила Рибі
Грамоту Похвальну.
За що?.
Мовчала геніально.
*
Долає Совість шлях –
надії не втрачає…
іде до тих, кому
Її не вистачає…
Негода не спиня –
шляхує доки здібна.
Хоч знає, що вона
нікому не потрібна.
*
Прадавню Істину
приємлю,
що люди зі
старих часів
з дерев позлазили
на землю –
та… виявляється…
не всі.
*
Звикає ЯВ,
що Совість днесь глуха,
до війн звикає, до
чужої крові,
до гіркоти
нещирої любові,
а заодно
до смертного гріха.
В задумі Розум, як
приматів спонукати,
до диких звичаїв
щоб звикли не звикати?..
*
Плач крокодила
не бери на віру,
коли жере він
ще живу офіру.
Йому не жалість
болю завдає –
від задоволення
лукавий сльози ллє.
*
Якщо від вас
чекають люди чуда –
їх, перш за все,
цікавить те, що буде.
Не поспішайте так,
щоб чудо відбулось –
кого хвилює те,
що вже збулось.
*
Порядність…
в кам’яній печері…
Про що, за що?..
Хто міг таке вчинить?..
Та, ба, сидить
і стукає у двері:
«Є хто живий?..
Будь ласка, відчиніть!..»
Є аргумент у тих,
хто поклик зневажає:
«Вона комусь,
напевно, заважає…»
*
Якою б довгою
дорога не була
з села до міста,
з міста до села –
не приведе прочанина
в нікуди.
Довірьмося… по ній…
ходили люди.
Аби твій щлях
до Істини проліг –
не оминай
протоптаних доріг.
*
Наш вік – дві миті:
перша і… остання.
Між ними виріс
камінь спотикання.
Ми квапимось,
шукаємо нагоди
позбутися
завчасно перешкоди.
Звичайно, камінь
можна обійти,
але… за нами
дітям… треба йти.
*
Нечитана книга –
незаймана дівка,
не зорана вчасно
не торкана нивка.
Лежить на столі,
мов закрита труна…
Хоронить
Порожність
чи Мудрість
без дна?..
*
Україна
завжди у борні
княжу ви-
являє гідність.
Не навчає
лицарів-синів
відповідати
підлістю на підлість.
Шляхетні лицарі
хулу
ніколи не
сприймають,
як хвалу.
*
Хороша Думка
ходить і… ходила:
лишити права Veto
крокодила.
Утримується право-
знавча братія:
«А як на це…
погляне Демократія?..»
До справедливості
взива:
«У всіх…
однакові права…»
*
В недобрий час
з часів палеоліту
із торби Ірод
чадо дістає,
яке опісля
бігає по Світу –
як собача
все мітить як своє…
І починає
Білий Світ смердіти
де побували
іродові діти.
*
Наш Світ
великий
нині й прісно.
Чому ж в нім
Розуму
так тісно?..
Напевно, вибачте,
тому –
не все…
робилось
по уму.
*
Біля відчиненої
брами
Порядність зболена
лежить…
Пречисту… хами
б’ють ногами,
репетують:
«Поможіть!..»
*
Мінним полем
війни
Мир іде
без упину…
Боже мій,
борони
від поранень
у спину…
Відверни,
відцурай
нице зло –
сіль огуди,
що болючіше
вкрай
від уражень
у груди.
*
Оспорювати Істину
волієш –
не заперечуй те,
чого не розумієш
і… не керуйся
принципом лопати:
«Незрозуміле –
треба закопати…»
*
Мислитель у
постійній боротьбі
з думками мудрими,
що заважають спати.
У тім двобої за-
губився у собі.
Тепер не знає, де
себе… шукати.
*
Себе самого
кличу до двобою,
щоб з’ясувати
сутність в боротьбі…
Тим більше за-
доволений собою,
чим менше за-
перечую собі.
Пробачте… це…
вразлива старість
сама з собою
домовлялась.
*
Дороговказ правицею
показує – «До Раю»…
Лівицю вбік – «До Пекла»
спрямував.
А де вони –
упевнено не знає:
ні в Пеклі, ні в Раю
ніколи не бував.
Це не біда,
що міг він там не бути.
Біда… якщо
вказівки переплутав.
*
Промовець складно
у промові
Суть – не схвалив,
не спростував…
Він у манері
гоноровій
словами рота
полоскав…
Слухач сприйма,
бува, як прощу
оте чим дехто
рот полоще.
*
Тому,
хто поряд став,
казав Сократ
незрячий:
«Заговори,
щоб я тебе
побачив…»
Ввімкнувся
словоблуд…
Філософ,
ледь не плаче:
«Будь ласка,
помовчи,
щоб я тебе
не бачив…»
*
На морі буря
стала на порі
і… кораблі
покинули щурі.
Нептун від бур
не стримує морів,
щоб кораблі
позбулися щурів.
На морі штиль…
суха корма –
щурі товчуться
до керма…
Послужний список
в кожного щура:
«Сидів в норі
кричав ура…»
*
Мисллителі
свобідно від погоди,
не стримуючись
всіх і вся повчати,
тлумачать тайну
усмішки Джоконди,
ясують сутність
«Чорного квадрату»…
Ув емпіреях за-
любки витають,
а від реальності
галасвіта тікають.
*
Світ різноликий…
Нинішнє, колишнє
являють суміш
Зла і… Доброти.
Означуючи
праведне та грішне,
поєднуєче
хочемо знайти.
Та Розум від-
мовляється сприяти,
щоб несумісне
вкупі поєднати.
*
Бездумний скаже, потім дума.
Розумний – вороже:
спершу мислить, потім каже
коротко і… гоже.
А ось мудрий, інша річ,
цей губи посмокче,
усіх вислухає чемно,
подума й… промовчить.
Мудрець про істинне
трапляється мовчить –
так… самостійно думати
лінивого навчить
*
Шляхи незбагненні
Господні,
незвідані муки
Христа…
Які в Музи руки
холодні,
які полохливі
вуста…
У Слові
вміщається небо
та пісня мого
журавля.
Дорога до Бога
й до себе
у кожного, певно,
своя
