“Українська літературна газета”, ч. 4 (372), квітень 2025
Насамперед необхідно визначитись щодо самих понять. Існує безліч тлумачень таких понять як «літературна школа» чи «поетична школа», отож не буду вдаватися в дискусії. Зазначу лише, що епоху тоталітарного режиму ми залишили позаду і тому не бачу жодних підстав вважати, що основною прикметою літературної школи має бути об’єднання за якимись спільними ідеологічним чи художньо-ідейними принципами. Вважаю, що теоретики літератури подеколи плутають наукове визначення термінів «літературний напрям» («течія», «стиль») і «літературна школа». Я виходжу з розуміння слова «школа», яке подається у словниках і яке прийшло до нас ще з часів античності. В усіх європейських словниках поняття «школа» трактується, передовсім, як «навчальний заклад», або ж у переносному значенні – як набуття досвіду й сам набутий досвід. Це – первинне поняття «школи». Існує й вторинне поняття «школи» – це «напрям у науці, мистецтві, літературі, суспільно-політичній думці, що ґрунтується на спільних поглядах і принципах», як трактує це «Сучасний словник іншомовних слів» (К., Довіра, 2006, с.754). Але ж такий «напрям» можуть надати літературній школі літературознавці лише постфактум, тобто тоді, коли творчість школи уже сформована, а самі письменники з певним часом, після свого становлення будуть й надалі розвиватися і навіть можуть змінити початкові творчі принципи своєї діяльності. Тобто існує різниця між поняттям «літературна школа» і назвою того напрямку її діяльності, до якого вже у подальшому можуть її віднести. Літературна школа – це ширше поняття, ніж поняття конкретного літературного напряму, яким постфактум наділяють її науковці, оскільки в межах однієї літературної школи може практикуватися і розвиватися декілька літературних напрямів.
Видатний український мовознавець, письменник і перекладач, укладач кількох словників С.Караванський у своєму «Практичному словнику синонімів української мови» наводить поруч з іншими й такий синонімічний ряд слова «школа»: «навчальний заклад», «навчальня», «система» (філософська), а як збірне поняття школи подає такі синоніми як «послідовники» і «визнавці». Отже, «літературна школа» – це насамперед творчий осередок, навчальня, творча майстерня, об’єднання, організація, в якій навчаються і яка має своїх вчителів і учнів, послідовників і визнавців. У поняттях «літературна школа» чи «школа поезії» маємо справу з організацією навчання письменників, а практичної майстерності письменника неможливо набути ні в загальноосвітній школі, ні у закладах вищої освіти. Щоб оволодіти професією, письменник повинен постійно писати й перебувати (навчатися) у своєму найближчому оточенні, територіальному середовищі літераторів (у своїй «літературній школі»). Перебувати у колі (середовищі) своєї рідної «школи», знати її історію, її засновників, сучасників і послідовників; жити і творити у спільній літературно-творчій атмосфері, спілкуватися зі своїми читачами й розвивати у них художні смаки і навички самостійної творчості та водночас щоразу розвиватися самому на базі вивчення досягнень світової літератури й відкривати нові горизонти своєї творчості – така основна сутність літературного фаху.
Як трактує європейське літературознавство, літературна школа – це письменники, об’єднані спорідненістю їхньої творчості, що виникла, як правило, в межах одного регіону чи навіть міста. Тому ми й знаємо «озерну» школу англійських романтиків чи Йєнську школу німецьких романтиків. Зауважте, не існує загальної школи романтиків (всіх гамузом), яких за совіцьким принципом спільних рис творчості можна було б класифікувати як єдину «школу буржуазного романтизму». Літературні школи бувають лише національними, або школами письменників, об’єднаних «самою їхньою творчістю» в межах тієї чи іншої обласної організації (Національної спілки письменників України чи Асоціації українських письменників, як, наприклад, в Україні), в межах конкретного міста чи довільної (часто соціально однорідної) групи.
На відміну від літературного гуртка, творці кожної літературної школи не зобов’язані декларувати спільні програмні положення, підтримувати особисті контакти чи вести спільну діяльність. Літературні школи часто пов’язують з впливом видатного творця, стиль якого стає взірцем.
Безумовно, що сьогодні серед найбільших активно функціонуючих поетичних шкіл в Україні можна виділити такі: Київську, Львівську, Черкаську, Подільську, Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Одеську, Харківську. Але поміж усіх інших поетичних шкіл в Україні існує ще й одна – особлива школа – це Бориспільська школа українського ронделя, яка згуртувала навколо себе всіх сучасних українських ронделістів, що проживають не лише в місті Бориспіль, а й по всій Україні – в Києві, у Львові та, зрештою, майже у кожній області.
Місто Бориспіль має славетну 1000-літню історію. Ще в 1923 році Бориспіль отримав статус районного центру. Відстань від Борисполя до Києва – 40 км, а до Канева і Черкаської області майже 120 км. Отож, Бориспіль розташований на шляху з української столиці до славетних міст «земель Богдана і Тараса» у Черкаській області та на автотрасах (Київ-Полтава-Харків і Бориспіль-Кременчук-Запоріжжя-Маріуполь) до найвідоміших історичних місць України, де народилася переважна більшість українських письменників-класиків. У Борисполі народився і похований автор національного гімну України Павло Чубинський. Відтак, місто росло впродовж 100 років, і в місті виростали нові покоління письменників, які навчалися на пограниччі творчих шкіл-середовищ Києва, Черкащини і Полтавщини. Бориспільщина уславилася когортою відомих українських поетів, таких як Микола Боровко, Петро Засенко та ін. У цій творчій атмосфері поет-науковець Микола Боровко, вже як автор цілого десятка власних книг ронделів, заснував у 2015 році Асоціацію поетів-ронделістів України та організував і провів Перший міжнародний фестиваль ронделя. Сьогодні ця Асоціація налічує понад 100 поетів-ронделістів, із них 10 проживають за межами України. А це вже – цілісна школа українського ронделю, яка базується на традиціях і досягненнях декількох інших шкіл вітчизняної поезії, у тому числі на вивченні і розвитку творчих ідей таких поетів-класиків, як Т.Шевченко, І.Франко, М.Зеров, П.Тичина та багатьох інших. Безумовно, типологічно найближчою до цієї школи є школа українських неокласиків як з огляду на тематику творчості, так і з огляду на її форму, адже рондель – один із найближчих родичів сонета.
Микола Боровко
Зрозуміло, що на формування Бориспільської школи поезії вплинула творчість Франка й Зерова, які писали сонети, а також творчість Тичини, який написав декілька ронделів. Творчість письменників Бориспільської школи поезії можна класифікувати за віковими категоріями, а можна й за багаторічним досвідом написання ронделів, тому тут можна виокремити таких три групи письменників:
письменники так званого першого покоління ронделістів – ті, що пишуть майже виключно ронделі або ж почали писати їх принаймні не менше 12 років тому, тобто іще до створення Асоціації та котрі стали першими її членами (передовсім М.Боровко, В.Барна, І.Гайворон, О.Гордон, Н.Горішна, В.Женченко, М.Литвин та ін.);
письменники другого покоління ронделістів – ті, які почали писати ронделі і вступили в Асоціацію у проміжку 2015 – 2021 рр., тобто до видання альманаху «На берегах Альти»;
письменники третього покоління ронделістів, які прилучилися до діяльності Асоціації в останні 4 роки.
Таким чином, ми бачимо цілу розгалужену організацію (яка у більшості областей України має своїх представників) – школу ронделістів, що налічує понад 100 членів і функціонує вже 11 років, а конкретно з 2015 р., коли було зареєстровано статут Асоціації і проведено Перший міжнародний фестиваль ронделя «На берегах Альти». Характерними особливостями функціонування школи є:
постійна «рондельна» творчість членів Асоціації та популяризація ронделів в Україні і поза її межами;
ось уже 11 років систематичне проведення у травні Міжнародного фестивалю ронделя із залученням гостей з інших країн;
щорічне видання авторами книг ронделів українською мовою, а також у перекладах;
видання спільних літературно-мистецьких альманахів;
підсумування досвіду творення ронделя в Україні і прилучення до діяльності Асоціації нових членів.
Можна виділити такі визначальні якісні ознаки, необхідні для формування, функціонування і подальшого розвитку як поетичної школи загалом, так і творчості кожного її окремого представника:
наявність поетичного відчуття життя людини й природи (ноосфери космосу);
наявність філософського осмислення і логічної та психологічної інтуїції у розкритті процесів земного буття та історії;
наявність оригінальної енергетики (мелодики) естетичного, словесного, музичного й зображального (живописного) втілення поетичного твору;
вміння відчувати, осмислювати й відтворювати у слові природні емоційні стани людини;
наявність майстерної поетичної техніки віршування і римування;
наявність уміння переходити від поетичної майстерності, осмислення та емоцій до конкретних метафор, образів, тропів, власних ліричних візерунків кожного твору;
самобутня архітектоніка розбудови й функціонування як самої поетичної школи загалом, так і укладання нових поетичних збірок кожного письменника;
україноцентричність і людиноцентричність творчості поетів.
Усі ці якості в тій чи іншій мірі притаманні як окремим представникам Бориспільської поетичної школи, так і творчій манері (харизмі) школи загалом. Впродовж останніх 10-ти років Бориспіль на наших очах перетворюється на справжню рондельну державу-столицю на зразок античних міст-держав Північного Причорномор’я. Культура Бориспільської поетичної школи – людиноцентрична, як і культура цих міст-держав, зрештою, як і класична давньогрецька культура в цілому. Найбільше це помітно на прикладі творчості керівника школи – Миколи Боровка.
Вплив Миколи Боровка як організатора і фактичного очільника Бориспільської школи поезії на розвиток української поезії загалом та українського ронделя зокрема – незаперечний. Бориспільську школу поезії до певної міри можна назвати спадкоємицею київських неокласиків (що стали, на мою думку, найважливішою українською поетичною школою ХХ століття), адже у її когорті, окрім М.Боровка, В.Литвина, В.Засенка та інших поетів-ронделістів, що мешкають у Борисполі, були і є такі сучасні майстри сонета й ронделя та їхнього перекладу з іноземних мов, як Н. Горішна, О. Кіс, І. Ковальчук, В. Мельник, П. Поліщук і незабутні: В.Женченко, М.Литвинець, О.Лупій, М.Петренко, В.Ткаченко. Микола Боровко розвиває теорію і практику ронделя, створюючи подвійні ронделі та ронделі з автоепіграфом. Тематика ронделів Боровка – надзвичайно широка: від «ронделів про рондель» та пейзажної й любовної лірики до осмислення різних історичних епох і сучасності. Він виводить традиційний європейський рондель на новий – більш сучасний філософський та естетичний рівень. Поет написав уже понад тисячу ронделів. Майже 100 ронделів написав Іван Гайворон, до цієї кількості наближається й Н.Горішна, відома своїм майстерним «ронделем про рондель» з таким афористичним рядком: «О, дай мені рядок – і напишу рондель». Окремі українські ронделі і навіть цілі збірки поетів перекладені болгарською, польською, португальською, румунською, французькою та іншими мовами. Отже, український рондель завойовує європейський літературний світ. І не лише літературний, а й – музичний. Адже на твори М.Боровка композитором Світланою Островою написано кантату ХХІ століття «Безсмертя», видано збірки пісень на слова поета, написаних композиторами Володимиром Безсмертним, Сергієм Сокуром, Петром Дениском. Ронделі на власну авторську музику співає також тріо бандуристів, композитор Ірина Черняк. Побачили світ уже дві книги текстів «Співаних ронделів» (разом із нотами), покладених на музику Лідією Яцків. Український рондель поширюється світом, а Бориспільська поетична школа займає своє достойне місце на мапі літературної України.
м.Львів
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
