Шибка дрижить, як мембрана.
Щось вже не так, а втім,
рано ще, дуже рано
цей полишати дім.
А. Шкляр
Занадто зарано подаленів у засвіти член НСПУ, член правління Дніпропетровської обласної організації НСПУ, прекрасний поет, професійний редактор, щирий друг, власник великого добросердного серця АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ ШКЛЯР (01.10.1954, Дніпропетровськ – 12.11.2025, Дніпро).
А.М. Шкляр народився 01.10.1954 р. в Дніпропетровську (нині Дніпро). Закінчив українське відділення філологічного факультету Дніпропетровського державного університету. Працював журналістом у газетах заводу ім. Петровського, тресту «Дніпроспецбуд», потім – директором Дніпропетровського клубу письменників, редактором і завідуючим редакцією художньої літератури видавництва «Промінь», редактором видавництва «Поліграфіст», директором видавництва «Січ». Автор п’яти поетичних збірок. Твори друкувалися у періодичних виданнях України, Австралії, Канади, США. Лауреат літературних премій ім. Олександра Стовби, Павла Кононенка.
Поетичні збірки Анатолія Шкляра – «Скрипковий ключ», «Знак птаха», добірки «Сторожа» (в колективній збірці «Гурт»), «Тисячоока хвиля», «Віртуальний потяг» – підкорюють читача філософічністю, щирістю, свіжістю думок, свідчать про живу та постійну еволюцію українського слова, яке не втомлюється виражати наші радості, болі, сподівання та роздуми.
Талановитий письменник і редактор Анатолій Миколайович мав плеяду учнів, розкривав в поезії перед початківцями нові глибини почуттів, думок та світогляду, а головне – смак українського Слова.
ПЕТРІВ БАТІГ
Скрипить старезний віз, бо з возу все пропало…
Серпневих ос азарт – невимушений гріх
розбитих кавунів, покинутих недбало,
і всюди вздовж доріг зліта петрів батіг.
Світіння пелюсток, мов подих із безодні, –
небесний напівтон розлито на стеблі,
і я аж здивувавсь, коли мене сьогодні
якийсь дивак Петро хльоснув із – під землі.
Ким був той чоловік? Одвічним гречкосієм,
кремезним козаком, погоничем волів?
Зітхав трагічно віз, потрапивши у виям,
коли дарунки віз до молодиць і вдів…
Крізь дощ у травах брів, забрьоханий по вуса,
і шепотів слова, неначе в напівсні…
Куди ж це повела його лиха спокуса,
що цей тугий батіг згубив у гущині?
Отак іду і я… Трагічних трав неспокій
у цей серпневий день навіяв, Петре, сум…
Стьобає по ногах батіг блакитноокий,
до серця дістає землі солодкий струм.
А. Шкляр
Кончина А. М. Шкляра після важкої хвороби – неймовірна втрата для культурного осередку країни.
Але! Справжні поети не вмирають, бо строфи їх поезій безсмертні.
Щирі співчуття родині поета від Дніпропетровської обласної організації Національної спілки письменників України.
Пресслужба ДОО НСПУ
