«Останній штрих» – нова книжка, яку видав у видавництві «КОД» невгамовний Кропивницький «Степ». Літоб’єднання не змирилося з тим, що з початком повномасштабного вторгнення фінансування альманаху «Степ» припинилося, і почало шукати альтернативу оприлюднення творів авторів-«степівчан», бо це своєрідний звіт про діяльність організації – творча спілка, яка не має виходу до читача, перетворюється на «клуб за інтересами».
Тільки зворотній зв’язок, яким і є публікації і видання книжок, може забезпечити розвиток.
За три воєнні роки Кіровоградське обласне літературне об’єднання «Степ» ім. В. Погрібного видало невеликим накладом 10 книжок. Ідея однієї з них переросла у Всеукраїнське видання й мандрує не тільки країною, а і Європою разом з іншими книжками видавництва «НК-БОГДАН», бо саме там побачила світ колективна повість 36 авторів «Чи бачать небеса котів?». Але народилась вона саме в Кропивницькому, у літературній студії «Степу», коли очильниця літоб’єднання Ольга Полевіна запропонувала новий формат роботи. 10 авторів «Степу» почали розповідь, і до них приєдналися ще 26 письменників зі всієї України. Дві інші книжки – «Рік лютневої люті» й «Смертельний соль-дієз» – стали огрядним томом на 430 сторінок, який видано у видавництві ТОВ «Імекс-ЛТД» для бібліотек області.
І ось нова презентація – невелика збірка новел про те, що уява письменника всесильна. Ідея зародилася від випадкового жартівливого запитання до Ольги Полевіної під час презентації її книжки в музеї мистецтв. Ніна Даниленко, модератор заходу, дивлячись на завішані картинами стіни залу, запитала:
– Чи змогли би Ви написати оповідання про… наприклад, про те, що на картинах перед вранішнім вернісажем за ніч з’явилися якісь нові штрихи?
І з цього запитання, про яке всі одразу же забули, почалася нова книжка…
Кожний із 10 авторів пояснив ситуацію по різному: у Галини Суржок картини підмалювала підступна свекруха, щоб розлучили невістку-художницю із сином, у Людмили Юферової – інший художник, роздратований присутністю суперниці, у Олександра Архангельського студент-випускник утратив кохання всього життя, бо викладач замалював дівчину на його полотні, яку він кілька днів писав. Викладачеві не сподобалась тема картини «Двоє». У Олени Трибуцької і Тетяни Микитась знайшлося поетично-містичне пояснення ситуації, Максим Липкан переніс її в майбутнє, фарби в оповіданні Надії Чичкан випарилися згідно із законами фізики, Ніна Даниленко створила історію про підлість і кохання, схожу на детектив, а Ольга Полевіна показала, як справжній митець єдиним майстерним штрихом може «врятувати» картину аматора. Тобто, довела важливість редагування.
І, головне, довела, що творчість – це не обов’язково муки, болісний пошук і стос розірваного паперу. Творчість може бути захоплюючою грою, активізацією уяви й радісним творенням, можливістю вихлюпнути те, що давно саднило скалкою десь на дні того, що пафосно звуть душею.
Оповідки вийшли живими, яскравими, бо, як виявилося, четверо з авторів займаються живописом і фотографією. Під музику творів, які виконували учні музичної школи №4 (директором якої є саме Ольга Полевіна) присутні роздивлялися відео з картинами авторів. «Степівчанам» навіть запропонували створити виставку в цьому залі наживо.
Останнім акордом було виконання елегії Олександра Архангельського на вірші Тараса Шевченка у виконанні бандуристки Ірини Держенюк, викладача музичної школи, і пісні на вірші Олени Трибуцької (відео у виконанні самого автора), бо захід мав назву «Фарбою, Музикою, Словом…».
Кіровоградське обласне літературне об’єднання «Степ» ім. В. Погрібного
