Українська літературна газета”, ч. 5 (373), травень 2025
ЩОБ ЖИЛА УКРАЇНА!
Прийшла в нашу хату
тривожна година,
Хай кожен збагне собі
в безлічі справ:
Все мусим зробить,
щоб жила Україна,
Щоб ворог підступний її не здолав.
І хай доведеться колись недоїсти,
Чи буде в кімнатах поменше тепла,
Але не дамо ми лихим терористам
Чіплять в нашім небі чужого орла.
Вже час позбуватись
солодких ілюзій,
Прийшла до нас правди
оголена мить.
Тож викреслімо того з переліку друзів,
Хто словом кривим
нашу волю ганьбить.
Не будемо прати чужинські онучі,
Загарбництва ми розпізнали секрет.
Нехай не зупинить
вкраїнську рішучість
Російських рекрутів
жаркий міномет.
Ми єдністю нашою Матір утішим,
Не біймося схвалених небом щедрот.
Як будуть пани наші трохи бідніші,
Лише стане ближчим їм рідний народ.
В ці дні хай єднає нас думка єдина,
Ми зло в нашім домі долали не раз.
Все треба зробить,
щоб жила Україна –
Сприймаймо цей заклик
як Божий наказ.
МИ – УКРАЇНЦІ!
Нашу волю здобували у боях завзятих
І гетьмани, й отамани,
і прості солдати.
Із вогню змагань кривавих піднялась Держава,
Тож виднійся, Україно,
горда й величава.
Додають цупку звитягу предки наші славні –
Володимир – князь Великий,
й Анна Ярославна,
Мудрий Ярослав, Мазепа,
і Богдан Хмельницький:
Всі вони одної крові –
рід наш український.
Ворог лютий подолати
в битвах нас не зможе,
Бо стоїть на нашім боці
віща сила Божа,
А орел ворожий лютий ще опустить крила,
Бо хто волю хоче вбити,
того жде могила.
Наші землі ще багаті
на дорідний колос,
Наші душі ще крилаті,
щоб не тихнув голос.
Наша сила ще спроможна захистити правду –
Хай здіймається у небо
синьо-жовтий прапор.
Українці, українці – і батьки, і діти.
Наша доля хай іскриться –
годі нам темніти.
Будьмо дужі та єдині –
Божа наша справа.
Слава, слава Україні!
І героям – слава!
* * *
Прийдіть, апостоли добра,
І сядьте у державні крісла.
Ганьба нова й ганьба стара
На наші долі перевисла.
Усе не ті, усе чужі
Щосили пнуться у пророки –
Такі слизькі, як ті вужі,
Такі брехливі, як сороки.
Що їм держава та народ? –
Не зрозуміли ласку Божу.
Ніяк набить не можуть рот,
Ніяк накрастися не можуть.
Коли закінчиться ця гра?
І хто цю чорну гру зупинить?
…Прийдіть, апостоли добра,
Пришли їх, Боже, на Вкраїну.
ВІДВЕРТІСТЬ
Я не святий – усе було,
За чимось я жалкую, може…
Та я не відвертав чоло,
Коли світився образ Божий.
Були гріхи, була ганьба,
Пече мене ота провина.
Та кожний вірш мій – це мольба,
Щоб ти воскресла, Україно.
ПРО ОДНИХ ТА ІНШИХ
Сміється гучно ресторан,
Несеться хміль вина,
Немов немає сліз та ран,
Що нам несе війна.
І, наче на передовій,
В цю мить, у цей же час
Не йде важкий кривавий бій,
Щоб волі день не згас.
Гримлять ракети там і тут
І смерть шугає скрізь.
Та є наказ – тримать редут…
Ні, не наказ – девіз!
Хоч кров’ю змочені бинти,
Та б’ємось все одно.
А ти? Чого сьогодні ти
Гуляєш, п’єш вино?
Чого війна – це для одних,
А іншим -– час утіх.
Коли наш край в обіймах лих,
Хай це тривожить всіх.
І совість б’є, як долото, –
Збагнім між цих тирад:
Хто України син, а хто –
Паскудний квартирант.
В ЧАС ЗНЕВІРИ
В час зневіри й слів нещирих,
Що наклав ганьби печать,
Хочу вірити. Й цю віру
Іншим хочу передать.
В час підступництва лихого,
Що між душі заплелось, –
Хочу вірити у когось
І щоб в мене вірив хтось.
ВИПАДКОВІСТЬ
За те, що ти живеш на білім світі, –
Склади подяку долі та батькам,
Що бачиш сонце,
що яснить в зеніті,
І повнишся цим
Божим світлом сам.
Що чуєш, як птахи у перемові
Кладуть на білу днину голубе…
На світі жить – це також випадковість,
Яка між тисяч вибрала тебе.
ЩОБ ЗНОВУ…
Від вулиць, де мелькають прісні лиця,
Від коридорів, гостей, від мороки,
Від всього, що кричить
і метушиться, –
Як втішено сховатись в одинокість.
Сховатись й розібратися з собою,
Побуть хоч трохи в тихім піднебессі,
Щоб потім знову злитися з юрбою
Для хвилювань, поспішностей і стресів.
НА ПОКЛИК ТАРАСА
Щоб мати на життя права,
Щоб подолать знемогу,
Святі Шевченкові слова
Візьмімо у дорогу.
Кобзар всіх нас на ноги звів,
Щоб воля не погасла.
У хаті біля образів
Висить портрет Тараса.
Біля портрета я стою,
Як «Отче наш» – незримо
Шепчу я заповідь твою
«Вкраїну бережімо».
У чесний і правдивий день
Ти звеш Тараса знову.
Нехай завжди із нами йде
Твоє вогненне слово.
Нехай воно звучить щомить
У цю лиху годину,
Щоб нам у битві воскресить
Себе і Україну.
НЕ МАЮ ПРАВА
Я Богу дякую за днину,
Яку мені подарував.
Знов розігну похилу спину
Для звичних і щоденних справ.
Знов придивлюся я до дива
Карпатських гір, поліських пущ:
Яка земля моя красива –
Лиш очі в щирості розплющ.
Таврійський степ –
привольна паша,
А Чорномор’є в струни б’є…
Це українське все, це – наше,
Це з діда-прадіда моє.
Щоб чулося, кажу помалу,
До серця правду притулю:
Не маю права на поталу
Віддать красу цю москалю.
ПРЕДКОВІЧНА ЗЕМЛЯ
Предковічна земля…
Хустка синього неба,
Та верба, що у полі на вітрі зросла.
І здається – для мене
нічого не треба,
Лиш краєчок твоєї любові й тепла.
Я твоєї долівки зелена билина,
Тут мені розквітать і зажовкнути теж.
Україно моя – моя матір єдина,
Ти в очах постаєш у загравах пожеж.
3нов у битву ідеш ти за право
на щастя,
Відвойовує волю відвага твоя
В серці віра живе,
що нікому не вдасться
Перекреслить навік
твоє горде ім’я.
Бо земля ця – моя,
до малої краплини,
Де карпатські стежки
і поліські бори.
З діда-прадіда рідне… Моя Україно,
Мою долю на пробу любові бери.
* * *
Жив, як жилося – без поблажок
Зафіксувать змогло чоло.
Було – що й згадувати важко,
Але й утішне теж було.
Бувало легко, без мороки
Гортав я сторінки життя,
І навпаки – бували роки
Болючого серцебиття.
Здається, щирим був, не скритним,
Любив із ніжністю весни,
Та, певно, все ж когось я скривдив,
Не відчуваючи вини.
Вина – ні-ні… І обізветься,
Немов пігулку взяв гірку.
І спокою мого фортеця
Хитнеться – ніби із піску.
В день сповідальний новоріччя
Не личить хитрувать мені,
Знов хочу глянути у вічі
Зустрічним правді та брехні.
А правда, наче погляд жінки,
В ній блиск солодкий і гіркий.
Як усвідомиш стидні вчинки –
То це уже напівгріхи.
Зову добро на кухлик чаю,
У серці зла я не ношу:
Як скривдив хтось – я пробачаю,
Як я – пробачення прошу.
Чи хтів би все почать спочатку,
Щоб вправно клалося весло?
– Ні! – Слово ставлю як печатку:
Хай зостається, як було.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
