Масштабною подією до 130-ліття Максима Рильського вразив УДУ імені Михайла Драгоманова — Міжнародна науково-практична конференція «Постать Максима Рильського в українському культурному просторі» охопила і літературознавчу рецепцію його творчого доробку, і розмаїті наукові студії поета-академіка, і його мемуаристику й епістолярій, а ще ж — інтермедіальні пошуки та перекладознавчі розвідки, мовознавчі та стильові характеристики творчості, методичні засади вивчення діяльності в освітніх закладах, але й ширші обрії — актуальні проблеми української та зарубіжної літератур, а також проблеми інклюзії в освітньому процесі…
На пленарному засіданні після вітальних слів проректора з наукової роботи Григорія Торбіна, Анатолія Висоцького, декана факультету української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка, а також завідувача кафедри української літератури Інни Ліпницької, були проблемні та перспективні виступи Максим Рильський, який зосередився на педагогічній і освітянській діяльності Максима Тадейовича, Юрій Ковалів, який у »Прологах Максима Рильського» окреслив різноманітні естетичні концентри його картини світу й особливості поетики, Ростислав Радишевський, який презентував фундаментальне видання »Муза і доля. Максим Рильський у спогадах і критиці» (Київ: АртЕк, 2025) і Ярослав Поліщук, який звернувся до славістичних обріїв неокласиків на прикладі публікацій Михайла Драй-Хмари…
Переказавши вітання від колег із Секретаріату Національної спілки письменників України НСПУ та колективу Музею Максима Рильського, долучився і я, окресливши науково-організаційну та перекладацьку діяльність Максима Тадейовича у франкомовному дискурсі, нагадавши в роковини повернення Кобзаря, що саме завдяки його співдружності з Олександром Дейчем з’явилося французьке видання Тараса Шевченка у паризькому видавництві П’єра Сеґерса 1961-го, яке у 2022-му побачило світ уже з недолугими уводинами Андре Марковіча, про що мав гостру дискусію з ним на радіо »Франс Кюльтюр». Нагадавши, що саме завдяки Максимові Рильському з’явилася українською плеяда французького театру — Корнель і Расін, Мольєр і Гюго, Ростана і Ван Лерберг (а ще ж — »Мистецтво поетичне» Буало й »Орлеанська діва» Вольтера й довгенький перелік франкомовних поетів), зауважив що попереду — належне поцінування його творчого доробку у франкомовному культурному просторі, бо тут іще — поле неозоре, хоча деякі кроки — антологія української поезії »Clarinettes solaires» — уже зроблено.
Тому — працюємо далі, тримаймося Світла.
