10 грудня о 17:00 відбудеться нова зустріч у рамках мистецького проєкту Національного музею літератури України та Національної спілки письменників України «Майстри слова».
Цього разу із шанувальниками художнього слова зустрінеться відомий поет, перекладач, літературознавець, український дипломат, заслужений діяч мистецтв України, професор Рауль Чілачава. Зустріч пройде у приміщенні Літературного музею за адресою: Київ, вул. Б. Хмельницького, 11.
Модератором виступить український сходознавець-тюрколог, перекладач, критик, професор Григорій Халимоненко.
Рауль Чілачава – подвижник української культури
Понад півстоліття живе в Україні ця людина. Талант, щирість, сердечність, мудрість Рауля Чілачави – в його книжках, у його очах, у щоденній невтомній праці. Рауля Шалвовича вже давно справедливо називають сином двох народів: грузинського та українського. І заперечити це неможливо: адже все своє життя він поклав на вівтар обох літератур, практично не розподіляючи їх на «рідну і нерідну».
Свого часу випускник Тбіліського державного університету Рауль Чілачава приїхав за міжвузівською програмою до Києва для вивчення української мови. Їхав начебто усього на два роки, але саме тут сформувався не тільки як унікальний двомовний поет, перекладач, публіцист, а ще і як авторитетний український державний діяч і дипломат. У численних інтерв’ю Р.Чілачава не раз намагався пояснити, чому залишився в Україні. Але найвідвертішими виглядають його слова: «На все воля Божа. Мабуть, так треба було».
Він не заперечує, що на початку жити в Україні йому було нелегко, адже вперше відлучився від рідних, друзів, від батьківщини. Тепло згадує своє студентське оточення, яке допомагало адаптуватися й увійти в україномовний світ, адже навколо переважно панувала російська мова. Усе життя зберігає Рауль Шалвович добру пам’ять про викладачів та письменників, з якими звела його доля вже в перші роки перебування в Україні – з Миколою Вінграновським, Григором Тютюнником, Іваном Драчем, Євгеном Гуцалом, Борисом Олійником, Станіславом Тельнюком, Леонідом Горлачем, Василем Близнецем, Іваном Біликом, Миколою Шудрею та багатьма іншими. А справжнім подарунком долі він вважає те, що Іван Драч привів його до Миколи Бажана, директора Української Радянської Енциклопедії (УРЕ). У Києві Рауль Чілачава одружився, тут народилися його сини. Він прикипів душею до України – тут і залишився.
«Сучасна українська культура, як прекрасна полонянка в руках ґвалтівників, щосили намагається зберегти свою незайманість, але політична зизоокість державних керманичів, які одним оком озираються на Вашингтон, а іншим, як і раніше, на Москву, не дозволяє їй остаточно виробити свою, незалежну орієнтацію» – ці рядки я записала під диктовку Рауля Шалвовича ще у 2000 р. для амбітної соціально-філософської збірки «Україна на межі тисячоліть».
Чи змінилося щось із того часу? Питання риторичне, відповідь, на жаль, очевидна. Сьогодні Рауль Шалвович Чілачава – активний громадський діяч, для якого не існує кордонів для спілкування. Він як і раніше дуже багато пише, викладає, виступає перед колегами та молоддю. Навіть у соціальних мережах орієнтується не гірше за сучасне «просунуте» покоління.
Перелік книжок Рауля Чілачави вражає найдосвідченіших бібліографів та літературознавців: понад 60 книжок поезій, перекладів (з української на грузинську і навпаки), публіцистика, монографії.
Серед численних видань Рауля Чілачави особливе місце посідає збірка філософсько-публіцистичних мініатюр «Маргіналії». Автор пояснює: «Щоденник, у традиційному розумінні цього слова, я ніколи не писав. Як правило, на полях прочитаних книжок олівцем робив примітки, так звані «маргіналії», а в записнику занотовував окремі вислови, спостереження, враження […]. Якщо у допитливого читача з’явиться запитання: «Чому саме «нотатки песиміста»», то я йому нагадаю: песиміст — також оптиміст, тільки краще поінформований. Наскільки краще, звичайно, визначати не мені.
Людмила ЧИЧКАНЬОВА
Біографічна довідка
Рауль Чілачава народився 15 травня 1948 року в с. Чітацкарі, Зугдідівський район, Грузинська РСР.
Закінчив Тбіліський державний університет (1970 р.), факультет журналістики. Доктор філологічних наук, професор.
З 1970 по 1971 — редактор Київської центральної редакції «Української Радянської Енциклопедії»
З 1972 по 1974 — позаштатний кореспондент київської газети «Комсомольськое знамя»
З 1974 по 1975 — викладач підготовчих курсів Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
З 1975 по 1992 — творча робота, член Спілки письменників України.
З 1992 по 1993 — Заступник Голови Комітету Національностей та з питань Міграцій при Кабінеті Міністрів України.
З 1993 по 1994 — Заступник Міністра України з питань Національностей та міграції.
З 1994 по 1996 — Заступник Міністра України з питань Національностей, Міграції та релігійних справ.
З 1996 по 1998 — творча робота, член Спілки письменників України.
З 1998 — професор Київського державного університету Культури та Мистецтв.
З 1998 по 2000 — заступник голови Державного Комітету Національностей та питань міграції.
З 2000 по 2001 — професор Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
З 2001 по 2002 — Перший заступник Голови Державного Комітету Національностей та з питань міграції.
З 2002 по 2004 — заступник Голови Державного Комітету Національностей та з питань міграції.
З 09.12.2005 по 04.06.2010 — Надзвичайний та Повноважний Посол України в Республіці Латвія.
Відзнаки:
• Лауреат премії комсомолу Грузії (1985);
• Республіканської премії ім. М.Рильського (1987);
• Міжнародної премії ім. В.Винниченка (1998);
• Почесна Грамота Президії Верховної Ради Грузинської РСР (1980);
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (02.2003);
• Орден Святого Станіслава IV, III ст.;
• «Офіцерський хрест» (2001);
• «Командорський хрест» (2003);
• Орден Преподобного Нестора Літописця (2003);
• Нагрудний знак «Знак пошани» (2002);
• Заслужений діяч мистецтв України (1998);
• Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (2015);
• Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2016);
• Лауреат почесної відзнаки – медалі Івана Мазепи (2016).
Джерело: Вікіпедія
