Дослідники зібрали невідомі факти про дисидентів: виставка «Неприборкана пам’ять» у музеї Дніпра

0
308

На виставці «Неприборкана пам’ять» у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Яворницького розповідають маловідомі й невідомі факти про дисидентський рух і дисидентів краю. Зокрема, співавторка виставки, наукова співробітниця музею Ірина Рева запрошує відвідувачів поглянути очима відомих дисидентів Дніпра на трагедію Голодомору: у родинах проукраїнських діячів, на відміну від багатьох інших сімей, уже в ті часи відкрито говорили й про примусове розкуркулення, й про репресії, і про голод. Із більшістю дисидентів дослідниця свого часу спілкувалася особисто. Також вона зібрала спогади про них та їхні особисті речі – знакові в біографіях. Про це пише radiosvoboda.org.

Письмовий стіл, друкарська машинка, книги, вишита сорочка – такий інтер’єр помешкання родини інтелігентів 1960-1980-х років музейники відтворили спеціально для виставки. В інсталяції зібрали речі, які насправді належали дисидентам та їхнім родинам, розповідає наукова співробітниця музею Ірина Рева. Книга й підставка для олівців – Миколи Береславського, вишиванка –Івана Рибалки, годинник, розп’яття та світлини – Олександра Кузьменка

Друкарська машинка як символ доби

Серед знакових предметів виставки – друкарська машинка. На таких розмножували самвидав. Примітно, що та, яку показують на виставці, – перероблена з російського шрифту на український, каже музейниця.

«Друкарська машинка – це, певно, осердя дисидентської діяльності. На ній друкувався самвидав. Ця машинка називається «Москва». Якщо придивитись, то ми побачимо, що вона перепаяна на український шрифт. І це символічно. Те, що, зокрема, викликало протест у дисидентів – тотальна русифікація», – зауважила Ірина Рева.

Друкарська машинка, перероблена з російського шрифту на український
Друкарська машинка, перероблена з російського шрифту на український

Ця друкарська машинка потрапила на виставку з родини дисидента Івана Рибалки, уродженця села Сурсько-Михайлівки. Його двоюрідний дід Пантелеймон був членом катеринославської «Просвіти» і тримав на горищі ціле зібрання заборонених книжок, із яких і почав свою освіту Рибалка.

Вишиванка Івана Рибалки
Вишиванка Івана Рибалки

Цікавість до української історії привела хлопця на вечірнє відділення історичного факультету університету, каже дослідниця. Уже тоді ним зацікавилось КДБ.

«Захотілося йому почитати книгу Дмитра Яворницького про історію козацтва. Але в бібліотеці йому не дали цю книгу. І в цей момент ним почало цікавитися КДБ, і він зрозумів, що істориком йому не стати. Пізніше закінчив металургійний інститут, працював на металургійному заводі «Петровка», де у них був націоналістичний гурток. 1967 році очолив дослідну лабораторію Міністерства чорної металургії, яке знаходилось у Дніпрі. Мав багато відряджень, їздив у Москву, і тихцем збирав самвидав», – розповіла Ірина Рева.

Самвидав і пилова буря

Цікаву історію, пов’язану з друкарською машинкою, записала дослідниця Ірина Рева і від дніпровського дисидента Петра Розумного. Його родина до початку колективізації була однією з найбагатших у селі Пшеничному на Солонянщині, батько славився як добрий і розумний господар. У 1932 році, коли прийшли відбирати зерно, він устиг заховати його так, аби не знайшли: закопав прямо перед хатою, де потім стояли активісти. Завдяки кмітливості батька вижила вся багатодітна родина, каже Ірина Рева.

Петро Розумний
Петро Розумний

Самому Петру Розумному довелось виявляти кмітливість, поширюючи самвидав у 1960-і роки.

«Якось, каже, він отримав на передрук працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». Він жив у багатоповерховому будинку. А треба було передрукувати 200 сторінок! І ще й у кількох примірниках. На вулиці стояла пилова буря і вітер дув такий, що було нечутно, що він там клацає. Поки була така погода, він, як розказував, настільки інтенсивно друкував, що аж пальці розпухли», – сказала Ірина Рева.

13 років каральної психіатрії

Встигла познайомитись і поспілкуватись, розповідає Ірина Рева, вона і з іншим відомим дисидентом Василем Сірим, поетом і вчителем із Кам’янського. Через незгоду з політикою радянської влади він понад 13 років пробув на примусовому психіатричному лікуванні, пройшов справжні медичні тортури.

Ірина Рева
Ірина Рева

Ірина Рева каже: «Василь Сірий працював вчителем географії й був педагогом від Бога, однак через небажання вступити до партії (а також тому, що шкільна посада знадобилася дружині другого секретаря райкому партії) його звільнили з роботи».

«Він пише книгу про шкідливість однопартійної системи, про те, що люди, які перебувають при владі, зловживають нею і вплинути на них неможливо. Зокрема, у розділі «Ленін без маски» він говорить про червоний терор, про події, які відбулися в сусідньому селі у 20-ті роки, коли більшовики розстріляли 156 людей. Після написання цієї книги його знову звільнили й відправили до психлікарні, де лікували забороненими методами, фактично застосовуючи медичні тортури. Уже потім, коли його випустили, коли була проголошена Незалежність, він сам, добровільно пройшов психіатричну експертизу, яка показала, що він психічно здоровий», – розповіла Ірина Рева.

За часів Незалежності Василь Сірий очолював Дніпропетровське товариство політв’язнів та репресованих. Допомагав відкривати осередки товариства й в інших регіонах України. 2020 року про нього зняли документальний фільм «Ігрень».

Дисиденти й спогади про Голодомор

Дисиденти краю залишили по собі спогади про події, про які за радянських часів воліли не згадувати, – Голодомор та репресії. Хтось – в авторських текстах, хтось – у пам’яті дітей та близьких, які вже переповіли їх музейникам.

Один з активістів руху Гаврило Прокопенко одним із перших у регіоні розпочав збирати спогади про голод 1930-х, поштовхом стало те, що під час служби в армії в грузинському місті Поті він зустрів своїх земляків – втікачів від голоду. Інший – Микола Береславський, відомий спробою самоспалення через протест проти радянської влади, – вивчав цю тему, спираючись на відкриті джерела, порівнюючи дані з газетних публікацій та книг.

Книга, яку аналізував Микола Береславський
Книга, яку аналізував Микола Береславський

«Ось книга про зовнішню торгівлю в СРСР з 1918-го по 1966-й роки, видана невеликим накладом. Допитливий вчитель Микола Береславський зацікавився, що СРСР експортував у 20-і роки, і порівняв ці дані за 1933 рік. А ось його записник, де він аналізував ці відомості», – каже Ірина Рева.

Микола Береславський
Микола Береславський

Ще один учасник проукраїнського руху на Дніпропетровщині – Григорій Омельченкоостанній лоцман дніпрових порогів, активіст місцевої «Просвіти» – залишив спогади про колективізацію, свідком якої був.

Спогади Григорія Омельченка
Спогади Григорія Омельченка

У 1932 році його рідна Лоц-Кам’янка голодувала. Щоб отримати сякий-такий харч, хлопець вступив на підготовчі курси інституту. Але вчорашніх школярів відправили на хлібозаготівлю в села.

«Григорій Омельченко описує жахливу ситуацію: була жінка з дітьми, у якої він повинен був забрати останній лантух зерна. І він робить свій вибір: не забирає це зерно. Потім прийшли інші й забрали, і ця родина не вижила. Але він не зрадив себе. Тема сумління для дисидентів дуже важлива», – розповіла Ірина Рева.

«Ленініана» в будинку дисидентів

Зібрала дослідниця й цікаві спогади про життя та побут самих дисидентів, зокрема про конспірацію в їхніх колах. Так, в одній із родин користувались «Часословом» з написом на палітурці – «Йосип Сталін».

Часослов
Часослов

Ще одне подружжя – Олександр Кузьменко та його дружина, колишня зв’язкова УПА Олена Золотюк – зберігало вдома на випадок обшуків великий альбом із портретами Леніна. Це був своєрідний спосіб самозбереження, каже науковиця.

Альбом з «ленініаною»
Альбом із «ленініаною»

«Альбом із «ленініаною» – це теж спосіб самозбереження. Символічне втілення самозбереження. Підбірка про Леніна – вражаюча річ. Щоб не було можливості присікатись: «А от я вивчаю Леніна». Такі речі були символом часу. При цьому свою квартиру Олександр Кузьменко перетворив на осередок дисидентської діяльності. У нього бували люди із Західної й Східної України, поширювали самвидав, святкували релігійні свята. Сам він за поширення листівок відбув трудові табори», – розказала дослідниця.

Виставка «Неприборкана пам’ять», яка розказує про тих, хто відстоювали право на українську мову, культуру, ідентичність у майже повністю зрусифікованому Дніпропетровську, триватиме до середини лютого. Ознайомитися з експонатами можна після 25 січня, згідно з робочим розкладом музею, із дотриманням санітарних вимог.

Юлія Рацибарська

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я