Київ Різдвяний: як змінювались традиції святкування за 200 років

0
287

Різдво – особливий і незабутній час у році. Коли за щедрим столом збирається вся родина, смакують кутю, вгадають начинку пампушок, колядують… Проте сьогодні святкування не обмежується лише сімейним застіллям. Кияни мають можливість приєднатись до міських вертепів чи провести час на різдвяних локаціях. Розваг сьогодні – на будь-який смак.

Про це пише vechirniy.kyiv.ua.

Цікаво, а як мешканці Києва відзначали одне з найбільших християнських свят 200 років тому та під впливом чого і кого змінювались давні традиції, — про це «Вечірці» розповів київський екскурсовод Анна Деркач.

СТРОГИЙ ПІСТ ДЛЯ ВСІХ І ДАВНІ ЗВИЧАЇ СВЯТВЕЧОРА

На початку XIX століття відзначення Різдва для киян практично не відрізнялось від давно усталених традицій у селах. Адже значна частина тодішніх мешканців міста, як і тепер, була не місцева. Зокрема, трохи пізніше, після скасування кріпацтва, до Києва масово подались люди із з сільської місцевості. Почалася стрімка індустріалізація.

«У Святий вечір, який відзначали 24 грудня (за старим стилем), господиня готувала пізню вечерю. Бідна кутя – саме таку назву мала вечеря, і, звісно, передбачала 12 пісних страв на столі. У ті часи не могло й бути мови про непісні блюда, бо люди дуже строго дотримувались передріздвяного посту», — розповідає Анна Деркач.

Поки з кухні доносились найапетитніші аромати, діти виглядали на небі першу зірку, а господар заносив до хати попередньо підготовлений дідух. Коли все було готове, усі члени родини, добряче зголоднівши, сідали до столу. Вечеря починалась із традиційної молитви, а закінчувалась колядками.

«Наступного ранку всі віряни збирались на святкову вранішню службу до церкви. Закінчувався різдвяний̆ піст і починалося справжнє святкування великого свята. Після літургії, звісно ж, усі поспішали додому і вже за святковим, повним м’ясних делікатесів, сніданком прославляли народження Христа», — каже співрозмовниця.

ЯЛИНКА НА ОДИН ДЕНЬ

Вже у другій половині XIX ст. до автентичного укладу святкування Різдва внесли свої корективи. І до традиційних різдвяних атрибутів приєдналась ялинка. Щоправда, дозволити собі зелену «красуню» тоді могли лише заможні родини.

«Те, без чого сьогодні ми не уявляємо собі зимові свята, для киян позаминулого століття було дивиною і розкішшю. Зрубані ялинки приносили додому саме на Святвечір. Ставили її для того, аби вона звеселяла малечу. Цікаво, що прикрашали дерево тільки їстівними прикрасами – яблуками, горішками… Тоді ж з’явилась традиція класти під ялинку подарунки», — розповідає вона.

Попри те, що сьогодні ялинки в деяких помешканнях залишаються ледь не до весни, трохи більше століття тому дерева позбувались одразу після Різдва.

УЗВАР З ВИНОМ І ЗАКОРДОННІ ЯЛИНКОВІ ПРИКРАСИ

Під впливом часу змінювались і страви, які подавали на Святвечір. Головні атрибути на свій смак урізноманітнювали додатковими інгредієнтами.

«Так, кутя на Святий вечір поступово ставала вже не такою бідною – господині щедро додавали до неї мак, горіхи, курагу, шоколад. А традиційний узвар готували, що цікаво, з додаванням вина чи навіть пива. Так-так, саме вино і пиво доповнювали різдвяний напій», — розповідає Анна Деркач.

На перетині XIX — XXст. з’являється традиція прикрашати ялинку не тільки смаколиками, а й власноруч виготовленими іграшками.

«Прикраси виготовляли на спільних посиденьках довгими грудневими вечорами. Основними матеріалами були картон, кольоровий̆ папір, вата… Згодом на прилавках київських крамниць почали з’являтись скляні різнокольорові іграшки. Дозволити собі такі забаганки могли далеко не всі, бо коштували вони недешево», — каже Анна.

Скляні прикраси до Києва привозили з німецького містечка Лауш — саме там ще в 1848 році налагодили виробництво іграшок зі скла.

«Щоправда, вони були дуже крихкими, а тому їх потрібно було майже щороку замінювати – якщо не всі, то хоча б частину. Загалом тоді в Києві ялинковий декор поступово почав утверджуватись як прибутковий бізнес», — зазначає вона.

ВЕРТЕП ВІД МОГИЛЯНЦІВ ТА ПОЖВАВЛЕННЯ ТОРГІВЛІ

Якщо нині у період новорічно-різдвяних свят кияни мають можливість відвідати кілька зимових локацій — від ВДНГ до президентської ковзанки на Банковій — то колись все було набагато скромніше.

На Різдво мешканці міста здебільшого обмежувались гостюванням у родичів. Не було і міського декорування.

«Дослідники того періоду київського життя і побуту переконують, що саме на Різдво вулиці були переповнені дітьми разом із батьками, які поспішали до рідних і близьких у гості. Також містом ходили колядники з вертепами. Осередком цього дійства завжди був давній Поділ. Оскільки саме студенти Києво-Могилянської академії влаштовували яскраві перформанси на тему народження Христа. І у такий спосіб заслужено отримували провіант», — розповідає Анна Деркач.

Ближче до кінця XIX — на початку XXстоліть гучні святкування Різдва зі смаколиками, танцями та подарунками влаштовували також школи, гімназії та інститути шляхетних дівчат.

«Дещо активніший згодом ставав післяріздвяний період. Саме тоді укладались славнозвісні київські контракти, велась активна торгівля, а в театрах і цирках пропонували вистави, шоу і концерти на різний смак та гаманець. Словом, Київ відзначав Різдво», — розповідає Анна Деркач.

РУЙНІВНИЙ ВПЛИВ СРСР І НОВІ АКЦЕНТИ

З приходом радянської влади, давні традиції відзначення Різдва намагались всіма способами знищити. А тих, хто ігнорував заборони, переслідували…

Поступово у штучний спосіб замість Різдва головним зимовим святом став Новий Рік — з ікрою, олів’є та ялинкою, яку більшовики зумисно зробити вже новорічним атрибутом.

«Свого часу святкування і традиції̈ Різдва були зведені практично нанівець. Проте сьогодні звичаї поступово відроджуються, повертаючись до витоків відзначення свята нашими предками, — вважає наша співрозмовниця. — Тому вітаю всіх читачів з Різдвом Христовим. Бажаю всім смачної куті, щедрого року і, звісно, світлого дива поруч з кожним із нас! Христос народився! Славімо Його!».

Раніше «Вечірній Київ» писав про те, як святкували Новий Рік у Києві півстоліття тому.

Чільна світлина — Різдвяний вертеп у Києві (фото Бориса Корпусенка)

Олена ПЕТРИШИН, «Вечірній Київ»

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я