Минулого тижня працівники Шевченківського національного заповідника публічно заявили про загрозу, що нависла поблизу Чернечої гори, на якій спочиває Тарас — на лівобережжі Дніпра, в охоронних зонах Заповідника, 22 га сінокосів і пасовищ планується перетворити на промисловий кар’єр для видобутку піску. Про це повідомляє umoloda.kyiv.ua.
Ці варварські задуми можуть призвести не лише до спотворення краєвидів, що відкриваються з оглядового майданчика Тарасової гори, а й до повного знищення природних лучних екосистем заплави Дніпра.
Плани, на жаль, не нові: ще у 1980-х роках там хотіли побудувати промзону, але тоді ділків і чиновників зупинила українська інтелігенція, яка стала на захист Тарасового обрію.
У 2000-х роках знову були спроби захопити ці землі — тоді на їх захист активно став відомий український режисер Юрій Іллєнко, який жив поруч, у Прохорівці. І ось нова загроза…
Наразі до складу Заповідника входять пам’ятки історії, архітектури, мистецтва, археології та природи, що становлять історичну і культурну цінність, органічно пов’язані з Шевченковою могилою в один меморіальний комплекс.
Нагадаємо, що ідея об’єднати довкола меморіалу Тараса Шевченка всі визначні пам’ятки історії, археології та природи остаточно визріла в умовах УНР та була затверджена рішенням Ради міністрів Української держави 10 червня 1918 року.
Показовим у підходах української влади тоді стало прагнення не лише зберегти саму могилу поета, а й надати заповідного статусу його природно-ландшафтному довкіллю.
Завдяки зусиллям видатних громадських діячів-державотворців Симона Петлюри, письменника Василя Короліва-Старого, мецената Євгена Чикаленка, академіка Миколи Біляшівського, науковця Володимира Різниченка та участі багатьох інших добродіїв у 1917—1925 роках було сформовано концептуальні засади діяльності Шевченківського заповідника.
Саме на їхній базі Рада народних комісарів УРСР 20 серпня 1925 року постановила «Оголосити територію могили Т. Г. Шевченка поблизу міста Канiв, загальною площею в 4 десятини, за державний заповідник». Вiдтодi Канівський заповідник неодноразово змінював назву і підпорядкування.
У результаті боротьби проти намагання союзного Міненерго розширити промислову базу за рахунок зон охорони заповідника постановою №287 від 21 листопада 1989 р. на базі Канівського державного ордена Дружби народів музею-заповідника Тараса Шевченка «з метою дбайливого збереження Шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища в м. Каневі» було створено Шевченківський національний заповідник.
Додамо, що з 80-х років минулого століття не вщухають баталії навколо будівництва Канівської ГАЕС на землях, пов’язаних із тисячолітньою історією української нації.
Крім того, реальну небезпеку для довкілля меморіалу Шевченка та Канівського Подніпров’я містять у собі й зміни до Генплану м. Канева у 2017 році, яким фактично узаконено майбутнє масштабне промислове будівництво всупереч низці рішень уряду щодо перенесення лівобережної промзони та рекультивації цих земель.
З’являються й нові проєкти: наприклад, в останні роки йдеться про спорудження тут величезних сонячних електростанцій, існує також загроза приватизації лісів, інших територій, а також житлової забудови тощо.
Чи вдасться зупинити невігластво щодо національної спадщини — не в останню чергу залежить від кожного з нас і насамперед від депутатів різних рівнів.
Прокоментуєте?
