Сьогодні день пам’яті доньки гетьмана Павла Скоропадського Єлизавети Скоропадської

0

Сьогодні день пам’яті доньки гетьмана Павла Скоропадського Єлизавети Скоропадської  (1899-1976) — скульпторки, української громадсько-політичної діячки в еміграції, очільниці Гетьманського руху та Союзу гетьманців-державників у 1959 — 1975 рр.

Вона народилася 27 листопада 1899 року в Санкт-Петербурзі. Обдарована талантом до пластичних мистецтв, Лілі (так її називали рідні) студіювала їх у Російській імперії та на еміграції (1918 року родина Скоропадських виїхала до Європи). Вона жила з батьками та братами і сестрами у Лозанні, Швейцарія (1919-21), Ванзеє, Берлін (1921-45) та Оберстдорфі, Баварія (1945-76). У 1920-1930-х роках як скульпторка вона виконала низку портретів та композицій у Німеччині, Голландії, Фінляндії, зокрема створила портрети свого батька Павла Скоропадського та сестри Марії. Уже перші її роботи були схвально сприйняті у колі фахівців, її вважали надзвичайно перспективною мисткинею.

Павло Скоропадський із донькою Єлизаветою

Та обставини і відчуття національного й громадського обов’язку не дозволяли гетьманівні присвятити себе лише мистецтву. На часі була громадсько-політична робота, до якої вона активно залучилася з 1930-х років, виконуючи функції секретаря свого батька — очільника гетьманського руху. Прикметно, що Єлизавета була надзвичайно відданою справі та національно спрямованою. За спогадами її молодшої сестри Олени, «вона зав­жди, ще малою, цілком свідомо почувала себе українкою», і для неї, «усе, що не було українським, із самого початку вважалося малоцінним».

Також Єлизавета намагалася брати участь у допомозі українцям: спершу, із початку 1920-х рр., як помічниця матері Олександри Скоропадської в «Українському товаристві допомоги біженцям», згодом очолила Комітет допомоги голодуючим в Україні, намагалася залучити до руху допомоги голодуючим в 1932-33 рр. в Україні не лише всі українські сили, а й міжнародну спільноту. У роки Другої світової війни вона опікувалася примусово вивезеними до Німеччини українками. Її опіка, щире та приязне ставлення викликали симпатії та вдячність усіх, кому вона допомагала. Недарма її шанобливо і з любов’ю називали «Наша Ліза», «Наша Лизавета».

Саме їй довелося бути єдиним свідком смерті Павла Скоропадського внаслідок поранення під час бомбардування навесні 1945 р. У 1959 р. після смерті старшої сестри Марії Скоропадської, Єлизавета очолила Гетьманський рух як найстарша в роду Скоропадських. Значною підтримкою в цій місії для неї був її чоловік Василь Кужим, український дипломат, один із керівників Союзу гетьманців-державників. Вочевидь, найпомітнішою подією за керівництва рухом Єлизавети Скоропадської стало відкриття 1963 року у Філадельфії (США) Східноєвропейського дослідного інституту ім. В’ячеслава Липинського. Саме йому вона й передала родинний архів незадовго до своєї смерті 26 лю­­того 1976 року в Оберстдорфі.

Джерело: facebook.com/history.diaspora

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я