Говорити при повній залі про чоловіка мені було дуже важко. Але я мусила говорити. Я говорила про його останні мученицькі п’ять місяців життя, які він називав “гестапо” і “катівня”. Говорила про те, що письменник живе доти, доки його пам’ятають і читають його книжки. Говорила про те, що нині думаю про увічнення пам’яті чоловіка і що для мене зразком такого увічнення є, зокрема, родини Дмитра Нитченка і Віктора Корсака, які заснували премії імені своїх батьків. Розповіла про те, що земляки Михайла назвали вулицю у селі і школу, де він навчався, його іменем. А ще сказала про літературну премію імені Михайла Михайло Слабошпицький , якою ми нагородимо першого лауреата вже через рік. Фундаторами цієї премії стали Національна Спілка письменників України, Черкаська обласна організація НСПУ і родина Слабошпицьких (діти Іванна, Святослав, Мирослав і дружина Світлана Короненко). Звісно, у планах ще видання книжок Михайла Слабошпицького і видання спогадів про нього. Нині збираю всі спогади, які друкують газети і які бачу на фб. Не сказала про те, що віднині велика зала на першому поверсі Національного музею літератури України носитиме ім’я Михайла Слабошпицького Саме тут він провів десятки презентацій і вечорів і саме цей музей дуже любив. У фондах музею зберігаються відеозаписи виступів Михайла. Після мене директорка музею пані Галина Сорока підтвердила: так, зала віднині носитиме ім’я Михайла Слабошпицького. Тож, Михайле, ти повернув свого часу десятки, якщо не сотні забутих і напівзабутих імен талановитих українців і розповів про них у своїх книгах, а ми тепер маємо достойно нести далі Твоє ім’я…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі.
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
Прокоментуєте?
