Дмитро Лазуткін. Творчість – це ремесло і таїнство водночас

0
322

Поет, журналіст та спортивний коментатор – здавалося б, що це три різні людини, але насправді всі ці професії поєднує в собі багатогранна особистість – Дмитро Лазуткін.

В інтерв’ю поговоримо про те, звідки береться натхнення, як народжується поезія та хто з авторів у свій час дав творчий поштовх Дмитру.

Послухати поезію з вуст самого творця ви зможете на літературному вечорі «Її поцілунки повільні як осінь» 20 жовтня в ресторані «Глек».

Організатор літературного вечора — письменник, журналіст, літературний критик Ярослав Карпець.

В інтерв’ю з Юрієм Матевощуком Ви згадуєте, що часто пишете на набережній. Поезія з’являється одразу чи доводиться її довго «виношувати»?

Є вірші, які народжуються на одному подиху.  Інші ж з’являються з окремих рядків або певних рухомих образів. Існують й мої персональні місця сили, де вдається зосередитися й акумулювати ті енергії, з котрих може народитися вірш. Творчість – це і ремесло, і таїнство водночас. От і виходить так, що окремі тексти викристалізовуються роками. А от, наприклад, вірш «твоя порядність така спокуслива» написався за 15 хвилин.

Кого можете вважати своїм наставником? У попередньому інтерв’ю Ви згадували Тараса Федюка…

Наставників у звичайному розумінні цього слова у мене не було. Але є автори, які і надихали мене своїми віршами, і підтримували на різних етапах мого входження в літературу. Свого часу величезну роль відіграли конкурси і семінари видавництва «Смолоскип». До того була студія Дмитра Чередниченка. Потім – і Федюк, який взявся видати мою книгу «Солодощі для плазунів», і Герасим’юк, який рекомендував мене на стипендію Gaude Polonia, і Андрухович, який залучив до проекту «Потяг 76», і Жадан, який запросив на кілька харківських фестів, і «Остання барикада». 

Коли приходить натхнення, чи стають його джерелом буремні періоди в житті, можливо, внутрішні потрясіння, чи вірші народжуються в момент повної гармонії з собою?

Кожен вірш має свою внутрішню мелодію. І свій нерв, що мандрує текстом, підсилює акценти. Якби існував якийсь єдиний алгоритм писання – всі мої вірші б були однаковими. Але так не є.

Рядки якого поета час від часу звучать у голові? Чия поезія або проза особливо відгукується в душі?

У мене близько сотні улюблених поетів. Від Миколи Вінграновського до Чарлза Буковскі, від Миколи Воробйова до Сергія Жадана, від пізнього Осипа Мандельштама до нинішніх молодих Ігоря Астапенка та Уляни Галич. Вони всі в мені – говорять, шепочуть, кричать… Мені подобається знаходити тематичні паралелі і алюзії, відчувати поетичний діалог між авторами різних літературних епох. Врешті-решт, кожен має право на власні божевільні світи. У моєму – цілком комфортно і Борису Пастернаку, і Збігнєву Герберту.

Вам притаманні які-небудь ритуали перед роботою? Маю на увазі як коментаторство, так і виступи з поезією.

Жодних ритуалів – усе під настрій. Іноді хочеться підтягнутися на турніку разів 20 для тонусу, а можу і 100 грамів коньячку випити. Бувало, що молився перед виступом. Перед коментарями боксу на телебаченні – здебільшого читаю якусь інформацію про майбутній бій, останні прогнози, думки експертів, аналітику.

Чи перегукується поезія та емоції від коментування спорту? Чи надихала Вас спортивна боротьба, щирі первісні реакції спортсменів, напруга над рингом на створення рядків?

У мене є кілька віршів, де присутній спорт, в тій чи іншій мірі. Але, переважно, йшлося не про баталії на аренах, а про людей та історії, що траплялися поза змаганнями або на їхньому тлі. «Легка атлетика», «Фулл контакт», «Відчай Ернесто», «Поєдинок». А ще – спорт проростає в моїх віршах абсолютно несподівано. Наприклад, у рядках «слова такі не зважені до часу – боксерські рукавички в десять унцій».

Якщо б з’явилась змога мандрувати в часі, куди і чому б вирушили?

Наш час простим і затишним не назвеш. Але мені добре тут і тепер. І вже точно – не нудно. Є й інші прекрасні епохи. Чи вдасться дихати на повні груди, кохати, пробачати, перемагати, писати або говорити про дійсно важливе і творити історію – залежить не лише від історичного оточення. Мені здається, що головне – не в якому столітті ти живеш, а те, ким ти можеш стати для свого часу…

Спілкувалася Соломія Король

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я