Ольга Рєпіна відома не лише як письменник, журналіст та практикуючий психолог. На теренах України високо цінують її талант літературного та арт-критика.
Насправді, в Україні літературних критиків можна порахувати по пальцях однієї руки. Але нашому регіону поталанило: Дніпропетровська обласна організація НСПУ нараховує в своїх лавах і такого «рідкого птаха». Багатющий досвід науковця допомагає Ользі розглядати творчість авторів та художників з точки зору сучасної психології.
Отже, користуючись знайомством із дніпровською яскравою особистістю, звертаюсь до неї з наступними питаннями.
– Ольго, на твою думку, що лежить в основі літературної творчості?
– Як і всі фахівці-психологи у сфері психології творчості впевнено зазначу: внутрішня активність митця.
У творчій діяльності − головне не зовнішня активність, а внутрішня − акт створення «ідеалу», образу світу. Зовнішня активність у творчій діяльності − лише реалізація ідеї в остаточному продукті – тобто написанні текстві, і є другорядною по відношенню до активності внутрішньої. Якщо говорити про рівневий перехід у творчому акті, то тут є свої особливості. Сперше робота на вищому свідомо-раціональному рівні, а потім на неусвідомлюваному рівні, що призводить до виникнення нового способу взаємодії митця зі світом і виникненню нового знання. Вважається, що творчий продукт породжується інтуїцією і не може бути одержаний на основі логічного висновку.
– В основі багатьох творів тобою відмічається потік неусвідомлюваного, як основи, на якій будується весь твір. Наскільки це характерно для сучасної літератури?
– Виділяючи ознаки творчого акту, який є базою літературної діяльності, практично всі дослідники підкреслювали його несвідомість, спонтанність, неконтрольованість волею і розумом, а також зміну стану свідомості. З провідною роллю несвідомого, домінуванням його над свідомістю в процесі творчого акту зв’язаний і ряд інших особливостей творчості; зокрема, ефект «безсилля волі» при натхненні. У момент творчості, мимовільної активності психіки, митець не здатний управляти потоком образів, довільно відтворювати образи і переживання. Образи зароджуються і зникають спонтанно, борються з первинним задумом художника (раціонально створеним планом твору), яскравіші і динамічніші образи витісняють з свідомості менш яскраві. Тобто свідомість стає пасивним екраном, на який людське несвідоме відображає себе (версія неособистісного джерела творчого акту). Практично кожен із митців-літераторів може мої слова підтвердити.
До того ж, на думку психологів, творча діяльність − колосальний прискорювач свідомості, мислення, світобачення – й це перша його ознака. Спонтанність, раптовість, незалежність творчого акту від зовнішніх причин − друга основна його ознака. З цим можна сперечатися, але у сучасній літературі та постмодерні про Фрейда пам’ятають завжди.
– На твою думку, чи необхідні спеціальні здібності для літературної творчості?
– Без цього нікуди!!!
Спеціальними здібностями, необхідними для літературної творчості, є такі: рефлексивність, вміння постійно тримати «картину» у голові − наявність деякого екрану, на якому відіграється сюжет твору, чутливість до слова, відтінків його значень, звукових якостей, багатство словникового складу, вміння відображати емоційність та мислеформи за допомогою слів. Взагалі-то першочерговим є знання правил писемності! Й це не жарт. Тому що часто бачу людей, що наближаються до творчості, а вони писати грамотно не вміють.
Крім цього потрібен інтелект, аналітичність мислення, можливість певним чином «призупиняти час» у творі. Взагалі − потрібно вміти бути Митцем і Особистістю. Як бачиш − зовсім «небагато»!
– Які риси психологи вважають необхідними для творчих особистостей?
– Творчим людям властиві такі особистісні риси, як незалежність − особистісні стандарти важливіші за стандарти групи, неконформність оцінок і думок, готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйнятливість до нового і незвичайного, висока толерантність до невизначених і нерозв’язних ситуацій та конструктивна активність в цих ситуаціях, розвинене естетичне відчуття, прагнення до краси, незалежність в думках, самоповага, схильність до ризику, внутрішня мотивація, здатність йти на розумний ризик, готовність долати перешкоди, готовність протистояти думці оточуючих, упевненість в своїх здібностях і сила характеру. Це, як ти розумієш, досить приблизний перелік індивідуально-психологічних рис творчої особистості.
– У 2015 році ти презентувала збірник критичних статей «Наш засіб Макропулоса». Туди увійшли 30 обраних рецензій. А які твої критерії відбору книг, про які хочеться (або просять) висловити думку?
– Критерії прості. У текстах я маю бачити Особистість, що через себе пропускає сенсожиттєві рефлексії, які показують — автор не мумія, а жива людина. Плюс до того ж, навіть при сюжеті зі смертю чи стражданнями, книга повинна нести позитивний заряд. Все.
Зроблю ремарку. Зараз багато якісної літератури, але охопити все я фізично не можу. Тому на рецензії черга. Перепрошую у авторів. Сподіваюся, вони розуміють.
– Є у тебе улюблені жанри, на які писати легше? Чи я помиляюсь і тобі все одно?
– Все залежить від настрою. Люблю романи за те, що в них можна себе не обежувати об’ємом написаного. З дитячими книгами складніше – фільтруєш кожне слово, намагаешся балансувати між дидактикою та веселим розказчиком. Рецензії писати не дуже люблю, тому що там не видно мене як людину, а видно тільки мій професійний та особистісний бік. Хотіла написати «маску», але скажу відверто, я маски у житті не ношу. Носила, але скинула, тому що маски нас змушують надіти на себе ті, хто нами маніпулює. Позбавилася тих покидьків. Перепрошую за відвертість.
– А пам’ятаєш ту саму, першу книгу, на яку написала рецензію?
– Памʼятаю, це була електонна книга, яку ви з Наталією Дев’ятко зробили – «Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам». Називалась рецензія «Шлях до чарівництва через казку». Ну, а для мене це був шлях у нову сферу діяльності, тому що до цього часу я тільки намагалась навчити студентів зрозуміти, що таке творчість та її психологічні аспекти. З’ясувала, що для себе робити приємніше, ніж вчити тих, хто це робити не хоче. Раніше б написала «на жаль». А зараз розумію, що не потрібно усім бути креативними. Навпаки, коли, витрачаючи багато власних сил, стимулюєш усіх підряд, з’являється багато графоманів й тих, хто вважає, що написати книгу, намалювати картину – це ж просто!!! Таких персоналій, повірте мені, багато.
– Серед твоїх чеснот не тільки літературний талант, але й здібності до образотворчого мистецтва. Ти не тільки пишеш картини, а виступаєш як арт-критик, відомий і за межами України. Що для тебе важливіше: перо письменника чи палітра художника?
– Я дуже люблю малювати. Вся сім’я малювала й малює. Донька дизайнер, оформляє всі мої книжки.
Важливіше для мене слово. Це безперечно. Але й візуальний стимул для мене багато означає. Тому не покидаю малювати, картини дарую, якщо людям подобається. Люблю сontemporary аrt. Хоча не всім цей напрям до смаку. Чесно кажучи, не полишаю надії зібратися силами та зробити щось більш серйозне, ніж домашнє малювання. Вже закупила фарби та полотна.
– Чим може похвалитись Рєпіна-письменник, а не літературний та арт-критик?
– О, тут є чим. Останій рік практично не писала рецензій. Захотілося дописати романи, які тримала у «шухлядці» кілька років. Це романи російською мовою «Жабьи дети» − фантастика, де історичні події розгортаються у Франції у двадцяті роки двадцятого сторіччя, та «Не возвращайтесь» − про роботу геологів. Завжди пам’ятаю, що за першим фахом я геофізик й працювала у місцевій геофізичній експедиції.
А рік тому написала повість про дітей з інтернату. Називається «Світло не в моєму вікні», книга видана у пана Володимира Шовкошитного в «Українському пріоритеті» та цього року була представлена на стенді видавництва на трьох великих книжкових форумах – київському «Арсеналі», одеській «Зеленій хвилі» та львівському Форумі. Повість потрапила у шорт-лист Корнейчуковської премії, презентована в Києві та Дніпрі.
Зазначу, що ці романи можна придбати в електронному видавництві «Андронум». А восени вони вийдуть друком у паперовому варіанті та будуть презентовані у м. Дніпро.
Не залишаю я й дитячу тематику – виходить перекладена українською книга для батьків та дітей «Люба Елен із Бріджсвілу». Також в роботі збірка про історичний музей нашого міста.
– Тема емоційного й духовного зростання молоді дуже актуальна. Зростає потужна генерація молодих письменників, які впевнено заявляють про себе, намагаються висловити свої почуття… Що можеш побажати молодим письменникам? Художникам?
– Молодим літераторам хочу побажати пам’ятати, що творчість невід’ємна від духовності, адже духовний митець детермінує позитивний поступ нації. Такий митець не тільки створює літературні образи та сюжети, головне − він створює сукупність певних характеристик середовища, яке плідно впливає на розвиток особистості читача. І навпаки.
Позитивний шлях у нашому суспільстві часто не схвалюється. На це є об’єктивні причини. Так легше, так зручніше, так вигідніше, так безпечніше. На жаль. Не всі згодні на копітку роботу по самобудуванню та самовихованню. Якщо поміркувати, то суспільна емоційна тупість, бездуховність, дикий, практично печерний матеріалізм та утилітаризм є результатом відсутності етнокультурації через привласнення класичного культурного спадку, збагачення духовного світу особистості нашого читача через ознайомлення з якісними художніми образами та відсутність естетичного виховання дітей та молоді.
– Дякую за цікаву розмову!
Розмовляла Еліна Заржицька
Довідка:
Рєпіна Ольга Геннаіївна народилась та мешкає у м. Дніпро.
Автор художніх книг: «Матадор» (2014), «Приключения Васи Волгина и его друзей» (2014), «Милая Элен из Бриджсвила» (2014), «Діткам на дрімки» (2014), «Наш засіб Макропулоса» (2015), «Трихи та мнихи» (2016), «Ayyad Alnimer: The Colored Bridge over the Divide» (2016), «Світло не в моєму вікні» (2017), роману «Вбити Антиципатора» у співавторстві із Е. Заржицькою (альманах сучасної української літератури «Нова проза», 2017), «Люба Елен із Бріджсвіла» (2017), «Жабьи дети» (2017), «Не возвращайтесь» (2017).
Дослідник дитячої літератури. Має 75 наукових публікацій, у тому числі посібники та підручники. Співавтор понад 20 альманахів та колективних збірників. Співавтор наукового навчального посібника «Віковий розвиток у казковому ландшафті» (співавтор Л.М.Самошкіна) (ДНУ, 2007).
Автор понад 75 наукових статей, понад 50 літературних рецензій у періодичних виданнях та в електронних виданнях.
Дипломант Всеукраїнського конкурсу на найкращу журналістську роботу на тему ВІЛ-СНІД (2015), лауреат: Всеукраїнської літературної премії ім. О. Кравченко (2016), VІ Всеукраїнського літературного конкурсу ім. В. Дроцика (2016).
Член Національної Спілки письменників України (з 2016) та Національної Спілки журналістів України (з 2014). Член Всеукраїнського Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва (з 2013).
