Цього року ми розробили новий логотип фестивалю! Дякуємо за це Любомир Олянич, який викладає премудрості дизайну в КОЛАЖ. Курси графічного дизайну в м.Буча. Ви можете помітити, що наш Пегас трохи смугастий — і це не випадковість. Вже легендарною стала реальна історія, яка трапилася тут, в БТП «Ірпінь», де проводиться наш фестиваль. Про Андрія Малишка і коня Серьожу, який чарівним чином перетворився на зебру. Отже, сідайте і уважненько читайте оповідання, яке записав ірпінський письменник і фотограф Володимир Коскін із першоджерел.
***
Богдан Жолдак розповів Володимиру Коскіну про одну з найвидатніших хохм в Ірпені, яку Ярослав Шпорта і Олесь Жолдак (батько Богдана) впороли з Андрієм Самійловичем Малишком. Вона потім передавалася з вуст у вуста і перекидалася на інших героїв української літератури і відтворювалася кілька разів.
А насправді було так, стверджує Богдан Жолдак. У емоційного Андрія Малишка був дуже різкий, рвучкий характер, він часто шпиняв редакторів та й друзів. Це був велет, тож виникали непорозуміння. І от якось, коли він наступив на хвіст Ярославу Шпорті і Олесю Жолдаку, ті вирішили його розіграти.
У Будинку творчості Малишко любив мешкати у глиняній мазаній хатці між четвертим і шостим корпусами, певно, у такий спосіб відчував себе у любому сільському оточенні.
Спочатку ці два хохмачі почали втирати Андрію Самійловичу, що коли людина вже допивається до білої гарячки, то їй не чортики зелені ввижаються, що скачуть, а пиятик бачить зебру.
А оскільки зебр в Україні категорично немає, то це означає, що вже – капець, почалися органічні зміни психіки…
Отут і знадобився білий кінь Серьожа, який пасся в Будинку творчості. Шпорта і Жолдак купили чорну туш і розмалювали коня чорними смугами, з особливою ретельністю розписали морду. Потім прив’язали коня Серьогу до ґанку глиняного будиночка. Сидять на лавочці, видивляються. Малишко відчиняє двері і бачить – зебра. Справжня. Він притьмом заскочив усередину. Зачинився.
Огидні жартівники приходять і кажуть:
– Андрію Самійловичу, ходімо в їдальню, поснідаємо.
– Ні, ні, хлопці, у мене натхнення, я не піду…
Вони через деякий час знову приходять:
– Андрію Самійловичу, ходімо на річку, подихаємо свіжим повітрям, скупаємося.
– Ні, ні, я не можу вийти, бо працюю.
Нарешті за якимось разом він питає:
– Хлопці, скажіть, а ви бачили там зебру? Тут.
Яку зебру? Та ви що? Звідкіля зебра в Ірпені? Халамидникам цього було замало, вони цю «зебру» впхали у приміщення. Але річ у тому, що коні не ходять назад. Вийти цей кінь ніяк не міг. Врешті Серьожа так-сяк розвернувся у Малишковій кімнатці, перекидаючи стільці та речі, і вийшов. Невідомо, що великий поет пережив. Заходять два жартівники до нього, солодко цікавляться:
– Андрію Самійловичу, що з вами?
Той каже:
– Хлопці, тут була зебра, от бачите, все потрощила, перекинула.
Ті його на сміх підняли:
– Яка зебра? Хіба що уявна!
– Може, зебра й уявна, а от гівно від неї – матеріальне.
«Цю хохму з зеброю пробували повторити з іншими персонажами інші жартівники, вона неперевершена, це – класика української літератури, – вважає Богдан Жолдак. – Приписували її як жарт над Остапом Вишнею та над іншими видатними письменниками, але я можу пишатися, що саме мій тато упоров таку хохму. Вони всі на тому світі, мабуть, сидять, піднімають чарки і підсміюються, згадуючи різні придибенції».
(Із книжки «Хохми і шрами» Володимира Коскіна).
Оргкомітет «Ірпінського Парнасу»
Детально про фестиваль: https://www.facebook.com/groups/148567155701043/about/
