Переднє
слово видавця
У видавничому проєкті
“Приватна колекція” літературної аґенції “Піраміда” виходить унікальне за своїм
задумом видання: тематичне десятикнижжя української письменниці-вісімдесятниці,
лауреатки Шевченківської премії Галини Пагутяк. Ми нікому не нав’язуємо, як це
було в радянських часах, неодмінно купляти всі книги багатотомного видання, а
пропонуємо вибрати ту чи іншу книгу, яка до душі, а водночас ставимо собі за
мету оприлюднити прозовий корпус творів талановитої авторки і зробити їх
доступними для широкого загалу. Та цей проєкт нам не вдалося б реалізувати без
підтримки NB Arts Foundation і д-ра Ігоря Бирки (Dr. Ihor Birka, Ontario,
Canada), за що сердечно йому дякуємо.
У наших складних часах важливо нагадати читачам про книги, якими ми жили багато
років і які, на наше переконання, гідно посідають ВИСОКУ ПОЛИЦЮ СУЧАСНОЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, а ще важливо згадати тих людей, які безкорисливо
підтримали наше починання. На сьогодні вже вийшло вісім книг із запланованого.
Ось їх перелік:
Галина Пагутяк. Захід сонця в Урожі. Книга вершинна: Романи, повісті, новели та
оповідання. Вид. 3-тє, доп. Львів: ЛА “Піраміда”, 2016. 280 с.
Галина Пагутяк. Пан у чорному костюмі з блискучими ґудзиками. Книга ґотична:
Повість, роман, міфологічний есей. Львів: ЛА “Піраміда”, 2016. 280 с.
Галина Пагутяк. Небесна кравчиня: Книга беззахисності: романи, повісті, есе.
Львів: ЛА “Піраміда”, 2017. 300 c.
Галина Пагутяк. Жорстокість існування: Книга есеїстична: роман-есей, есеї,
щоденникові записи. Львів: ЛА “Піраміда”, 2017. 280 с.
Галина Пагутяк. “Сентиментальні мандрівки Галичиною” та інші історії: Книга
мандрів. Львів: ЛА “Піраміда”, 2018. 304 с.
Галина Пагутяк. Зачаровані музиканти. Слуга з Добромиля: Книга містична:романи.
Львів: ЛА “Піраміда”, 2019. 292 с.
Галина Пагутяк. Хроніка зниклого міста. Бесіди з Перевізником: Книга пошуків:
роман, повісті. Львів: ЛА “Піраміда”, 2019. 292 с.
Галина Пагутяк. Писар Східних Воріт Притулку. Писар Західних Воріт Притулку.
Гіркі землі: Книга екзистенційна: романи, містерія. Львів: ЛА “Піраміда”, 2020.
324 с.
На 2021 рік заплановано дві наступні книги:
Галина Пагутяк. Паломництво в країни Сходу: Книга східна:романи, повісті, есеї.
Львів: ЛА “Піраміда”, 2021. 300 с.
Галина Пагутяк. Маґнат. Скам’янілий корабель: Книга історична: романи, есе.
Львів: ЛА “Піраміда”, 2021. 300 с.
Василь ҐАБОР,
автор видавничого
проєкту “Приватна колекція”
10 книг — 10 історій: історія
перша “Захід сонця в Урожі”
Це все почалося ще 20 років тому, коли від мене ховалася директорка одного з
видавництв, яка сама запропонувала видати у них книжку “Захід сонця в Урожі”.
Тоді мене знайшов Василь Ґабор і я отримала нарешті такого видавця, про якого
мріє кожен автор. Для кого не існує неможливого. Тепер, коли десятикнижжя
прямує до фіналу, я хочу розповісти історії, які доповнюють ці книги.
Отже, книга перша “Захід сонця в Урожі”, яка несе відбиток важких років життя в
Україні 1990-х — кров і піт вигаданого світу. Історія перша. Пару років тому я
увійшла в зруйновану хату Бандрівських в Урожі. Спадкоємці вчителя Пилипа
Бандрівського покинули її на розграбування, не забрали навіть родинні світлини.
Серед сміття цегли з розібраної печі лежала світлина в рамці — Кароль і Марія Бандрівські
з двома дорослими синами і донькою. Десь 20-і роки ХХ століття. Це про їхню
хату я писала в повісті “Захід сонця в Урожі”. Я вийняла світлину з рамки і
забрала до себе. Десь через рік мене у Львові перестріла старша пані з роду
Бандрівських, і я розповіла їй про світлину. Вона плакала з жалю. Світлина
нарешті повернулась в добрі руки. Я розповіла про парні портрети Кароля і
Марії, які ще залишались в тій хаті, запхані в куток, і вона попросила забрати
їх для неї з тієї руїни, що я й зробила. Вийняла з рамок і, сховавши під
курткою від дощу, понесла додому. Як же раділа та пані, коли отримала портрети
діда й бабці! Вона є для мене взірцем справжньої галичанки — активної в
суспільному житті, шанобливої до пам’яті роду, іронічної і гострої на язик, а
не “курки домової”, як колись казали. Тепер тих курок незаслужено називають
“берегинями”.
10 книг — 10 історій: історія
друга “Пан в чорному костюмі з блискучими ґудзиками”
Книга ґотична. “Пан в чорному костюмі з блискучими ґудзиками” — постісторія.
Уріж — це мій Макондо, де відбуваються однаково прекрасні й жахливі події. Всі
мої нічні кошмари — звідти. Зараз я знаю Уріж значно краще, ніж коли писала
роман “Урізька ґотика”, завдяки архівам, які тоді ще були недоступні простим
смертним. Але дещо я вгадала на інтуїтивному рівні. Про самотнього дивакуватого
дідича, який рано помер. Ім’я священника, який був парохом Урожа в другій
половині XIX ст., хоча всі події, звісно, вигадані. Художня правда — вища за
звичайну, як золото цінніше за мідяки. На жаль, історій про духів Урожа,
зокрема, про Пана в чорному костюмі з блискучими ґудзиками, майже не додалося.
Але я знайшла принаймні одного із трьох священників-грішників, які з’являються
вночі на цвинтарі коло горішньої церкви. А за останніх відвідин дізналася від родички,
що Пан в чорному не прикутий до трьох груш і лоз на Границі, а вільно розгулює
собі по селу. Тішуся за нього. Отож, біля горішньої церкви був млин на ріці, і
мельником був хтось із Чабанів. Якось у жнива він бачив сусідку, яка верталася
з поля, а поруч як тінь йшов Пан в чорному костюмі з блискучими ґудзиками. Щоб
уникнути зустрічі з паном (будь-яким, з пекла чи з реального світу), мельник
хутко відійшов убік. І добре зробив, бо потім довелося б виганяти і з нього, і
з жінки злого духа. Наступного дня сусідка поцікавилася, що він від неї
сховався, чи не гнівається часом. “Боже збав, — відказав мельник. — Ти йшла з
паном, не хтів вам заважати”. “Яким паном? — здивувалась жінка. — Таж я йшла
сама з поля корову доїти”. — “Не бійся, я твоєму Михайлу ніц не скажу. Того
пана я добре видів, як зара виджу тебе. В чорному костюмі з блискучими
ґудзиками”. І тут він побілів на виду, бо зрозумів, кого насправді бачив. Але
позаяк минув день, то шкоди йому не було, бо наступного дня можна спокійно
розповідати про стрічі з мерцями чи духами. А так можна вмерти до трьох днів.
Боронь Боже, заговорити до них — тоді в людини починається епілептичний напад.
10 книг — 10 історій: історія
третя “Жорстокість існування”
Книга третя, есеїстична: “Жорстокість існування”. Постскриптум.
Есей був написаний дуже давно. Він не влізав у жоден формат укрсучліту,
зрештою, я й не пропонувала нікому, бо це не роман, а шокуючий опис реальності.
Зараз ми добре відчуваємо все це каміння, що сиплеться на нас звідусіль, і наче
відкриваємо для себе обшири болю і страждань. Ті, хто казав, що у нас не буде
ні війни, ні біженців, тепер пізнали всі жахіття екзилу. Зло розтеклося
незмивною плямою по білих пальтах і камуфляжі. Колаборантство, мародерство,
зрада, кривосуддя — від нього нікуди не втечеш. Тепер і ви це спізнали. Я не
ліплю пластир на рану, а подаю антисептик. Не закликаю любити покидьків, а тим
більше їх прощати. Я пропоную подивитися на все це збоку, зліва, де серце. Я
писала цю річ одного голодного літа, самотня і зневажена, ділячись жменькою
сиру з бездомною кицькою, яка понесла тут же її в підвал кошенятам. Лише
творчість втримувала мене від розпачу й зневіри у себе. Це був єдиний мій
порятунок. Тому я не можу ставитись до цього процесу бездумно і заробляти
халтурою. В голові у мене стукав молоточок: так є, але так не повинно бути.
Коли я верталась замерзла з роботи, бачила на снігу мертвого пса і думала:
тепер він не страждає, тепер йому добре. Я хотіла бути на його місці. А своє
позитивне мислення можете сховати самі знаєте де, доки хоч одне Боже сотворіння
страждає. Не позитивне мислення змінює світ, а критичне. Здоровий глузд, одне
слово.
10 книг — 10 історій: історія
четверта (не за хронологією) “Слуга з Добромиля. Зачаровані музиканти”
Книга містична. Коли мені тривожно на серці, коли я стаю безпорадною перед
багатоликим злом, то пригадую собі Слугу з Добромиля, якого упізнала лише раз,
коли їхала в автобусі зі Львова, хоча, думаю, він являвся не один раз. То був
дуже тяжкий період мого життя, може, тому він дав себе упізнати. Був ще один
раз, коли ми презентували з Ґабором цей роман в самому Добромилі й прийшло мало
людей, бо хтось пустив чутку, що я написала безбожну книгу. Хоча чернець з
добромильського монастиря прийшов мене підтримати, але я пережила сильне
розчарування в людях. Не знала, що сказати. Була сильна спека, аж раптом в
ясному небі загримів грім — і пролилася розкішна злива. То був знак. Я
посміхнулася і сказала:
— То Слуга з Добромиля прийшов. Він — тут.
І так отримала сатисфакцію навічно. Ніхто тепер не зможе мене затягти у пекло
зневіри.
А “Зачаровані музиканти…” Реальне видіння мого діда Григорія Басараба — Дике
весілля — знайшло підтвердження, і то не одне. Тоді, перед Другою світовою
війною, люди в нашому селі бачили світло і чули музику в небі. А недавно в
Дмитра Кешелі я прочитала теж такий випадок. Що це мало означати: попередження
про страшну небезпеку чи духи нашого краю покидають нас? Я й досі не знаю. З
одного боку я б і хотіла стати свідком такого дива, а з іншого — це дуже
недобрий знак.
Р. Б. від редакції: Хто бажає замовити книги Галини Пагутяк, пишіть у Фейсбуці видавцеві Василеві Ґабору в приватних повідомленнях.
