До вашої уваги переможець Міжнародного конкурсу творів кращих українських молодих літераторів «Гранослов-2015», молодий поет Ігор Астапенко.
вирізання пам’яті (лихотомія)
ми сиділи на березі вечора
і вирізали пам’ять
ось тобі фігурка зради
ось тобі сніжинка відчаю
ось тобі квітка втрати
ось тобі метелик болю
господи як багато метеликів!
тримай це розбитий літачок
моєї віри
а це тобі будиночок
із моїми гріхами
хочеш у ньому погрітися?
а це ластівка
минулорічного суму
а це намисто
із дитячих сльозинок
тільки не розірви
бо воно мені дороге
дивися це янгол
мого батька
(а чому в нього одне крило?)
а це трикольоровий солдатик
(тому в нього одне крило)
вони вирізали пам’ять
і їхні задихані руки
кровоточили спогадами
господи як багато метеликів!
ДЗС
у день збору смородини
сокровенний день збору смородини
у храмах кущів моляться чорні руки
чорні руки причащаються ягодами
чорні руки сповідаються перед ягодами
ми всі рівні перед богом
у день збору смородини
ми всі рівні перед кущами
як і вони перед нами
і той найбільший високий бабій
і той худющий скромний поет
і той голий обірваний зніяковілий
наче хлопчик на літургії
який не знає
коли хреститися
варення
очі бояться а руки роблять
жовті черешні летять у миску
мати казала колись: «розчерепаню»
зла була мати не знала як бути
діти роти ховали в долоні
ніби черешні у лоні кістяччя
мати слізьми у варення сипала
цукор з мішка бадьоро вистрибував
миска вагітніла діти замурзані
тишу тримали в щоках обвітрених
мати кричала голос хотів повішатись
сусіди пригріли вуха в банках літрових
діти хотіли плакати краплями кукурудзяними
батько мовчав розхристаний
бо ж через нього
господи господи господи
бáйдуже мені все це
час дурнуватий вислизнув
ніби черешня з долоні
на язику минуле
соком п’янким несеться
але ж варення господи
неублаганний господи
досі солоне!
горіх!
шкільним деревам «метрофобії»
на старому горіхові діти стрічали ранки
вирізали дні на корчастому стовбурі
цілувалися діти під крислатою мантією
у щоки у губи у шиї
язики слинаві пускали
на старому горіхові
на лапчастому доброму дереві
в халабуді трухлявій
діти учились вбивати
скільки вас ворухких
мурах комарів і сонечок
на руках у дітей перестало дихати
царство вам повітряне!
розпадалися дні і ночі
і країни й світи розпадалися
як горіхове шкаралупиння
діти димом смердючим горіх освячували
й цілувалися знову
тепер по-циганськи
о велике розкидчасте дерево
що твоїх дітей поскидано у мішки
наче мертвих невідомих воїнів
що твоє листя потоплено в горілчаних банках
як сліпих котенят
(але господи скільки ви бачили!)
ми тепер із іншими голосами
ми тепер із великими головами
усе ж так цілуємося
під якимись чужими деревами
о розхилистий стороже часу
ти стоїш тепер під білим пласким сонцем
і гірко всміхаєшся сотнею зелених очей
а я сумний дурний із колючою шиєю
їм гарячий бабин пиріг із горіхами
і не можу померти
футбол
ті хлопчики які грають у футбол
на бетонному майданчику коло товарних складів
знають що таке колінні кринички
із червоною до чорноти водою
хлопчики курять очерет
а потім діляться однією на всіх цигаркою
отриманою від сторожа за вцілілі двері
тільки тоді грають у футбол
грають а не гуляють
бо гуляти це інше в їхньому розумінні
у хлопчиків одна на всіх голова
без очей без вух наче їхній м’яч
у хлопчиків одна на всіх душа
мов розбитий ліхтар коло товарних складів
у ставку де ховаються духи жаб
хлопчики миють ноги
худезні як очерет
витирають вологу подорожником
що палкий вболівальник команди зелених
хлопчики подорослішають і підуть
стануть дядьками хтось може і ні
і хто знає чи прийдуть замість них нові
і чи будуть душу вибивати з м’яча
хлопчики подорослішають і підуть
і комусь повернутися припече
бий по воротах! лине у вухах моїх
бий по воротах!
чи живий в тобі хлопчик іще?
