А ти знаєш, я не витримую
Стільки років себе – в собі!..
І тих слів,
Що не стануть римою,
І самотності – у юрбі…
Утекти б, відлетіти, зникнути –
Здаленіти за небосхил!..
Ти пробач, я не можу звикнути
До фантомного болю крил…
***
Я живу, мов ріка.
Самотію поміж берегами,
Нуртовиння джерел
Підіймаю з глибокого дна.
Під січневою кригою
Плачу за літніми днями.
Я живу, мов ріка,
Що дороги до моря не зна.
Я течу і течу
Попід вербами та осокою,
До грудей на світанні
Тулю кучерявий туман.
Я живу, мов ріка,
та єдина ріка, у якої –
Скільки б ти не шукав –
у душі темноводдя нема.
***
Ще довго буде місяць молодий
У сонну шибку буцатися рогом…
А ти поплач, полегшає. І йди
У темну ніч – туди тобі й дорога! −
До яворів на крайчику села,
Де лелі гріють душі лелечатам…
Така чудна… Бо наче й не мала, −
А так і не навчилася
Втрачати.
***
Шукайте цензора в собі…
Л. Костенко
Шукаймо цензора СОБІ,
Бо з ним не страшно
Писати зрадниці-судьбі
Рядки продажні.
Рядок сюди, рядок туди –
На гроші мода ж…
Усе – від щастя до біди –
Давно на продаж.
Життя моє, життя твоє –
І сльози рідних…
Цей світ, як Юда, продає
За тридцять срібних.
Тривогу віршів, біль пісень,
І честь, і слово, –
Ми продаємо геть усе,
Нам о д н а к О в о…
Ми – лихварі і там і тут,
Малі й великі…
– Не стане нас на всіх Іуд! –
Кричать осики.
***
Спасибі, доле, за усі «табу»,
За всі дороги, що вели додому,
За небо – полотнину голубу –
І жовте сонце, вишите на ньому.
За ніч і день, росу на спориші,
За всю мою терпенність нетерплячу…
І за криницю власної душі,
В яку дивлюся – але дна не бачу.
Галина Гнатюк
м. Радивилів
Рівненської обл.
