Ольга Пугач. І буде тобі щастя

0
359

Ольга Пугач, український видавець, журналіст, громадська діячка, у проекті Місто каштанового щастя.
***
І БУДЕ ТОБІ ЩАСТЯ

Так колись сказала мені циганка на стежках парку Київського політехнічного інституту. А коли буде те щастя – не сказала…

У школі нас, дітлахів, відносно щастя дещо дезорієнтували. Це ще як були ми піонерами. Не вчителі, ні. Вони з нами про щастя мови не вели, бо усім і так все було зрозуміло. Але була одна подія, зустріч, яка внесла деяке сум’яття в наші душі. Якось запросили в школу до нас старого більшовика, з тих, що Леніна бачили. От той завзятий дідусь і каже нам: Побачити Леніна – ви навіть не уявляєте, яке це щастя! Ну, це як.., це як виграти… виграти 100 тисяч!!! І аж підскочив, наче вже й виграв. Але до нас те не дуже дійшло. Звичайно, побачити Леніна, це, можливо і щастя… З цим піонерам якось погодитись ще можна було. А от 100 тисяч… Ескімо на паличці коштувало в Києві 11 копійок – і то було щастя! А нащо сто тисяч? Яке в цьому щастя?

Наступну розмову про щастя я вела з Львом Толстим. І це вже як ми повиростали з піонерських спідничок. Граф Толстой запропонував взяти до відома, що щастя нема, є лише його сполохи! І головне в житті – не прогавити їх, не розминутися.

З цим я і вступили в доросле життя. Версія Толстого виявилася цілком життєвою, тож щасливих історій була не одна. Але рік тому – справжній сюрприз, подарунок долі.

Мала трохи вільного часу, тож вирішила себе розважити. Взяла з полиці улюбленого Івана Буніна, неквапливо погортала сторінки, щось пригадую, щось і перечитую. І несподівано кидається в очі, що то там, то сям у тексті героїні творів вбрані у вишиті сорочки, на столах – вишиті, мережані скатертини. Раніше на це уваги якось не звертала. Ймовірно, більше слідкувала за сюжетною лінією. А, як відомо, диявол, чи щось там, ховається у деталях. Подумалося, де цей останній класик російської літератури виростав, що таке міг бачити? Відкриття, яке я зробила для себе, пошукавши на сторінках книжок та в стрічках інтернету, мене подивувало, порадувало і наново відкрило і Буніна, і, в чергове, відкрило і Київ.

Дізнаюся, що Бунін сам дослідив свій родовід і з’ясував, що його предки ще в XV столітті з Волині перебралися на Полтавщину і вже там отримали російське дворянство. Виростав він на Слобожанщині, а більше чотирнадцяти років свого життя, до еміграції у Францію, прожив і пропрацював в Україні. Це і Харків, який вразив його величчю, і Полтава, де він ходив на спектаклі Марії Заньковецької, а, одружившись на українці Варварі Пащенко, жив там і працював. І Одеса, де він вінчався у церкві Стрітення Господнє і де в нього народився єдиний син, який, на жаль, рано помер.

А найцікавіше, що в дев’ятнадцять років Бунін приїздить з Орловщини до Києва, щоб реалізувати свій давній задум – відвідати Канів. А перед тим він мусить, бо ще ж зовсім молодий, узгодити свої плани з матусею і пообіцяти їй, що не має намірів долати Дніпрові пороги (хоча пізніше він таки всі ці пороги пройшов). Він мріяв побувати біля Тарасової могили і вклонитися Кобзарю, твори якого вже знав і вже любив, і якого вважав геніальним поетом.

Щастя може дати будь-яка новина, яка змінить твоє бачення подій, відкриє нове розуміння і смисли.

І от ти вже іншими очима дивишся на нашу Поштову площу, і в уяві – молодий хлопчина, майбутній Нобелівський лауреат, який наймається матросом на човен з назвою Чайка на одному з причалів Подолу, і той човен несе його Дніпром до Канева. І ти, через сотню років від цієї події, переживаєш з ним його хвилювання, його радість так, наче й ти з ним у тій подорожі і в тому човні.

І, поки що в уяві, ти бачиш десь на правому березі Дніпра красивий пам’ятник цьому юнакові, і всі його бачать, і всі знають, що так, молодому Івану Буніну важливо і цікаво було відвідати українського поета, бо він і сам вже був поетом і кілька!, кілька його віршів вже було надруковано в журналі і це для нього була неабияка подія! Неймовірно хвилююче!

З Києвом для Буніна пов’язаний і щасливий початок його творчого життя. Сам він, правда, так не вважав, не оцінив важливості моменту, який його засмутив, але його друг Антон Чехов, як більш досвідчений, зумів йому це пояснити.

На початку минулого століття в Києві в якійсь великі залі, можливо, це було на Бульварно-Кудрявській, в Народній аудиторії, але ймовірніше – в Інтимному театрі за адресою Хрещатик 43, глядачі чекали на зустріч з письменником – улюбленцем публіки, знаменитістю тих літ. Знаменитість не з’явилася і зала зі стогоном зустріла це повідомлення, а коли оголосили виступ молодого письменника Івана Буніна розчарована публіка – збуджені студенти, екзальтовані дами кидаються до виходу щоб встигнути повернути гроші за білет. А молодий письменник, фактично, початківець, Бунін довго чекає, поки вийдуть усі охочі і коли можна буде почати. Що він при цьому переживав, можна спробувати уявити, але виду, як писали очевидці, не подавав. Хоча – факт, що Київ прийняв його тоді прохолодо.

Коли Бунін про цю прикру для себе подію пізніше розповів Антону Чехову, якого любив і якому довіряв, той його втішив: “Це ж чудово погано почати. Зрозумійте, якщо у молодого письменника зразу виходить все честь по честі, йому кришка, пиши пропало!” Відбувалися всі ці розмови ще до 1904 року, у який Чехов покинув цей світ.

Перед еміграцією, у 1918 році, Бунін востаннє приїздить до Києва, щоб прочитати, тепер вже своїм шанувальникам, що зібралися в Інтимному театрі, останні прозові твори.

Цікава й така деталь. Відкриваючи для себе нового Буніна, я, нарешті, дізнаюся, що слова Толстого, які мені давно відомі, слова про щастя, письменник адресував не абстрактному своєму читачеві, а юному Івану Буніну, який не раз, і не два приходив до Толстого, як до беззаперечного авторитету, до останньої інстанції в питаннях справ літературних. Приходив за живим словом, за порадою. Толстой його заохочував: «Пишіть, пишіть, якщо дуже хочеться…», крім іншого, як відомо, він вчив Буніна не ганятися за щастям, якого немає, а не розминутися з його сполохами, які часом трапляються.

Щасливим буде той, хто свідомий цієї мудрості життя. Тоді і пророцтва циганки справдяться!

Не можна не радіти, що наш ілюстрований збірник групи авторів-киян, де подано короткі біографії більш як двадцяти лауреатів нобелівської премії українського походження, який було видано ще у 2018 році, тепер буде доповнено і есеєм про Івана Буніна.

Цікаво, що і сама ідея збірника про лауреатів народилася у нас не так давно. Для того, щоб захотіти почати роботу, достатньо було зняти з полиці домашньої бібліотеки перший том «ЛАУРЕАТЫ НОБЕЛЕВСКОЙ ПРЕМИИ» Москва. Прогресс. 1992, переклад«NOBELPRIZEWINNERS» The H.W.WilsonCompany. NewYork -1987. Якщо ти бачиш, що починається енциклопедія зі статті про нашого земляка Аґнона Шмуель Йосефа (1888-1970), який народився в м. Бучачі, на Галичині, це надихає.

Ольга Пугач

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я