Поезії Володимира Олівця, учасника літературного проекту «Творчий ковчег»
Нагадаємо, що формується програма на 11 березня на «Творчий ковчег»! Хто хоче продемонструвати свою творчість, пишіть у повідомлення! І записутейся на батл!
Як попасти на батл?
Зв’яжіться з організатором https://www.facebook.com/bogdana.gaivoronska
Або напишіть на пошту bogggdana@gmail.com
Фіолетовенне
Панна Фіолетовопрекрасність
Увірвалась в бляклий небокрай,
Думка закружляла в темпі вальсу—
Хоч бери підніжкою спиняй!
Як не зауважував цей колір,
Що чатує в хмарах і бузках,
Доки приколістка пані Доля,
Не звела нас в стежкоманівцях!
В серці враз пофіолетовіло,
Різні ми, як цегла й пінопласт,
Хтось веселий, хтось скаженно мила,
Сіро-фіолетовий контраст!
Сумніве, не псуй нам літофініш!
Звабо, обопільно роз`ятри!
Фіолетовенний мозковиніс
Вже на старті: п`ять, чотири, три…
Зразок патріотів
Осінь— це час, коли жаби летять на південь.
Їм не личить спекотний жовтень і -20,
Темні зграї минають Добропілля й Гнівань,
Позуючи папарацці.
Зима— це біль, якщо жаби не засмагали.
Січень полоще їх крильця м`яким Гольфстрімом,
Кухарі смажать тарантулів на мангалах,
Частують зелених ними.
Весна розвертає ключі й міняє одяг,
Земно-льотні квітнем збуджені не до жарту
Повертаються бовтатися в рідних болотах,
Попри спокусу грін-карти.
Літо жорстоке спалює жабам оази,
Тікає на спід земної кори волога,
Липень катує, немов апогей маразму,
Рятує кредитка Бога.
Час не лікує, нанизуючи спіраллю
Посухи, повені, втрати, стрибки, зальоти,
Та батьківщина пухирчастим—ід-деальна,
Жаби—зразок патріотів!
Вони були
Вони були схожі, наче три краплі води,
Тільки двоє з них з’єднані воєдино,
Часом відгрібали одне одного із біди,
Дотримувались заповідей «не укради»
Та «не пожадай в ближнього верблюда або дружини».
Йому було кепсько без неї, наче коту без миші,
Вона, атеїстка, казала, що він посланий з неба Богом,
Він не давав їй зарплату і не присвячував вірші,
Його почуття були за могилу тихіші,
Вона знала межі власного цоколе-відливо-порога.
Його вабило те, як вона покидала квартиру крізь товщу даху,
Її у ньому—невідомо-що взагалі,
Та вони працювали разом, наче три мурахи,
Дивуючи апологетів чужих єпархій,
Нарощуючи мозолями на мозолях мозолі.
Вони, найзатятіші тверезенники й цнотливці,
Могли собі зрадити тільки одне із одним,
Щоб потім спокутуватись перед чужими на 100-метрівці,
І, стиснувши губи, віддавати останні червінці
За те, що колись було у Європі модним.
Вони, як ніхто, розуміли майбутнє, як щось непевне,
Вони реготали будь-чому й будь-коли,
Їхній світ був завжди холодним, немов пательня,
Їм казали: «Ви неймовірні!», а дехто: «Від вас аж верне!»,
Та одне достеменно точно—
вони були.
Літвечір
Друзі мої, я розкажу вам дуже цікаві речі,
Що відбуваються в мегаполісі кожен літвечір.
По-перше, на заходи ці не приходять нормальні люди,
А тільки наволоч, потороч, збоченці і приблуди.
Вони носять порваний одяг і вдавано щирі маски,
Прагнуть чіпляти на шиї колег щонайтугіші пов`язки.
Тратять своє табло власноруч непосильно нажите
На похмуре бубніння текстів
дедалі рідше з аркушів
та дедалі частіше з ґаджетів.
Кожен слухає тільки себе і нікого більше,
Роблячи селфі та юзаючи френдстрічки на віршах інших.
Їх єднає в загальну масу лише спільне конопле- й тютюнокуріння,
Та бажання виправдать віршами своє нічортанеробіння.
Жоден літвечір не може скінчитись доти,
Доки поети цілком не сп’яніють і не нароблять стонадцять фоток.
Столичне
Ти вріс у серце України,
О, мій москаломовний,
Душа твоя завжди гостинна
Усіх до себе горне!
Твої кордони неосяжні,
Ти вилитий із гуми,
До тебе пхаються в багажник
Бомжі і товстосуми,
Ти—символ вирубок скандальних
І рейдерських захоплень,
Живеш одвіку безгенпланно
Для все нових спотворень!
Обличчя маєш ніби й власне,
Але й на інших схоже,
Бо надмір гостей різномасних
Твоє вмістило ложе.
Радій під небом ще блакитним
Допоки маєш змогу, —
На твоїх кручах все ще мирно
І Борисфен не всохнув!
Жовтенята
Ми народилися у жовтні,
Хоч вже прожили півжиття,
Натхненням груди стали повні,
Нема у серпень вороття!
Намистом очі заблищали,
До ручки тягнеться рука,
В зіницях втоплені корали,
Рядочок прагне до рядка!
Із листя килим дуже теплий
Холодні нам зігрів серця,
Аж біль задавнений запеклий,
Здається, зазнає кінця…
Жовто-гарячі барви світу,
Щось з нами коїться не те,
В Бангкок не хочеться летіти,
Стаєм щасливі в с.м.т.!
Тепер ми справжні жовтенята
Без більшовицьких сновидінь,
Що жити хочуть і кохати,
Не озираючись на тінь!
П’янке повітря лісопарків
Легені киснем розрива,
Злетіти хочеться до хмарки,
Щоб закрутилась голова!
О, жовтню наш натхненнолистий,
Довіку кращого не знать!
Хвала, що дав в життя нам змісту
І сповнив щастям жовтенят!
Країно!
Країно гумових «Богданів»,
Суперроздовбаних доріг,
Де за кермом добіса п’яних,
Пального якість унікальна,
Ти найкрутіша із усіх!
Країно-лідер в світі з раку,
Передовик із ДЦП,
Де безкоштовне продавати
За надзвичайну суму сплати
6 років вчать у ВНЗ!
Країно-модо революцій
І перевиборів лайна,
До тебе з всього світу пруться
І не бажають повернуться,
За тебе кращої нема!
Країно-мовозабувачко,
Чужих заспівнице пісень,
Свого соромнице багатства,
Німієш з усмішкою рачки
Толерастієш день за днем!
Країно, що на всю Європу,
Бідніша й більша од усіх,
Ти по корупції у ТОПі,
З боргоповернення в зальоті,
Колиско бізнесів крутих!
Країно-себененависник,
Удовільняч чужинських мрій,
Без тебе світ достоту трісне,
Копалин матінко корисних,
Майбутній лідер світовий!
Країно тисяч депутатів,
Мільйонів бідних і німих,
Я знаю, скоро маєш стати
Ти всіма сенсами крилата,
Списавши учорашній гріх!
То буде завтра. А сьогодні
Ти в епіцентрі молитов,
Країно ница неприродно,
Ґвалтуєш заповідь Господню!
Плата—кров.
