Поезії Юлії Твардовської

Юлія Твардовська  зі Сквири, невеликого містечка на Київщині. Її лірика звернена не в минуле, а в сьогодення, у ній завжди присутнє складне переплетення переживань і почуттів.

             У збірках „Доба у слові“(2014), „Живемо тільки раз“(2016) − зразки патріотичної, філософської, пейзажної, інтимної лірики. Художній світ Юлії Твардовської вражає широтою охоплення життя при лаконізмі висловлювань.

                 Поезії розкривають щиру душу поетеси, залучаючи читача до роздумів про вічне й скороминуще. Думки й почуття, закарбовані в поетичних рядках, змушують людей радіти й захоплюватись, кохати й пам’ятати, цінувати життя і боротись за своє щастя.

               Уважний спостережливий погляд Юлії Броніславівни − великого природолюба, не пропускає найдрібнішої деталі, найменшого штриха у вічній мінливості природи, намагаючись збагнути її сутність.

               Поетеса, неповторна, своєрідна, з тонкою душевною організацією, мріє бачити свою Батьківщину вільною і щасливою.

          Задуматися слід

До Іванихи  гості завітали:

Далекі родичі з Канади прибули.

Скрізь пильно роздивлялись-оглядали,

А потім дружно сіли за столи.

Печеню їли, пили бурячиху

І смакували предківським борщем,

Казали тости все за Іваниху.

Ятрив їх душі ностальгії щем.

Крізь сльози лаяли колишню владу,

Що змусила покинуть рідний край,

Що доля занесла аж у Канаду,

Життя перевернувши їхнє вкрай.

Та відтворити й там вони зуміли

Частинку важко сходжених шляхів,

Бо зберегти на чужині схотіли

Традиції й обряди земляків.

–Лиш українською щодень там розмовляєм…

–І вишиванки носим повсякчас…

–І внуків-правнуків цьому навчаєм:

Ріднішого ж не може бути в нас.

–Як ті гілки прадавнього народу,

Слабке коріння там пустили ми…

–Думки ж весь час – навколо свого роду –

За українське ляжемо кістьми…

Розмови стихли, мов приспалось лихо,

Не стримували сліз, та й не могли.

І пісню українську ніжно, тихо

Тужливо заспівали-затягли.

Співали “Ой піду до свого роду”,

“Калину” і “Ой чий то стоїть кінь”,

“Гімн” – символ українського народу…

Й на лиця більш спадала смутку тінь.

Не  хочу докір кинуть  лише владі,

Бо ж  кожному задуматися слід:

Щоб берегли нам наше не в Канаді –

Тут треба дбати, щоб нас визнав світ.