Поезія Анни Дадики, фіналістки «Ірпінського Парнасу», володарки поетичного Гран-прі фестивалю

0
381

місяць куйовдиться в озері
вимиває щоки засльозені
що ж ти місяцю вурдишся, шибеник?
спав з лиця ніби хапнув біса

хто тебе із води вичерпне
вимолить знов повісить

з під завіси набрякне синім
моє слово до тебе й згодом
переродиться виїсть кокон
стане сам собі сяйним сином.

що ж ти місяцю гостришся вістрячком?
сам собі байстрюком і відгуком

хто тебе відгодує римою
якщо я у руках не втримаю
з серця вийнята


усі ріки зміліли – вода
сходить глибоко в землю
і стара і надірвана гребля
відчуває себе поза болю —
пуста

їй шкода, їй шкода, їй шкода
що не стримує більше не ні краплі
що широкі плечі її гойда
і вона розгойдується, як чапля
але не зліта

ненаповнена — ні до чого –
це пустий остогидлий кухоль
це душа без тривожного і святого
тільки дмухни


лискучі і пружні рухи
у келиху озера плюхає
велика незряча риба
із гострим обтріпаним сріблом
— надірваної луски

і де ти ту воду надибав?
і як її переплести?

пий з мого ока сірого
пий і ставай рибою
ситою дівою
в лігві води

пий з мого ока замшілого
пий води відсирілої
пий ніч від спраги зчорніла
куди ти підеш старий?

куди ти підеш старий?
твій хребет став риб’ячим
я ламаю легко такі хребти
тільки гляну сліпучим
поглядом
з під важкої води

лискучі і пружні рухи
з ненародженої глибини
у келиху озера плюхають
живі або неживі
сріблясті рибини
дві


ящірка у моїй душі неспокійна
куйовдиться думає
що буває з ящірками на війнах
чи вона вільна
чи хатина її не завалиться
під тиском інформаційним

ящірко ящірко дай мені спокій
світ навколо сипкий кривобокий
і пророків на кожному кроці
сто копій

ще й твої наскоки

ящірка у моїй душі напівсохла
думає господи та за стільки років
чому я не вийшла у передпокій
не виповзла з рота
не спаслася бігством

я знайшла б собі іншу душу
не таку жорстоку

ящірко ящірко дай мені спокій


Повзу, плавні минаю.
Я змій, я випуклий корч обіймаю
своїм холодним
і ніжним тілом.
Якби я знав, куди мені треба.
Намулений ранок пахне зіллям.
Якби я знав, що повзу на смерть,
я не скидував би сто шкір.
Я не їв би тих мишей,
не спокушав би Єви.
Але хааащщі
згортаються як і думки змія.
Якого розрубить лопатою
Переляканий вусмерть дід.

Анна Дадика

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я