Між нами існує сурядний зв’язок –
Він поєднує наші руки, як червона нитка,
Що охоплює зап’ястя.
Як червоні артерії, що від серця тягнуться до легень.
Як невидимі капіляри, що сіткою огортають кожен твій орган.
Кожен МІЙ орган.
оргАн
Видобуває звуки із внутрішнього світу —
Там стільки часток,
Що вистачить викласти ще одне тіло.
Бо ми з тобою сполучені сурядним зв’язком.
Між нами – сполучники та інтонації.
Між нами – кілометри невиказаних слів.
Між нами – тисячі недописаних віршів.
І сотні німих мовчань.
Знаєш, коли я починала вивчати фонетику —
Здавалось, що усі звуки між нами – приголосні.
Дзвінкі. Глухі. Сонорні.
Я малювала ланцюжки транскрипції —
Ти малював квадратні і логарифмічні рівняння.
Від перестановки додатків нічого не зміниться,
Та якщо змінити позицію звука – то може змінитися усе життя.
Коли починала вивчати дериватологію,
Розкладати слова на корені й префікси –
То починала додавати до твого прізвища найнеймовірніші складові.
Ти сміявся, казав, що бути не може,
Поєднував наші руки усе міцніше червоними нитками.
А я все кружляла у вихорі опалого листя,
Опалених віршів,
І викреслених складів.
Коли врешті-решт я почала вивчати синтаксис,
То зрозуміла, що між нами немає сурядності.
Ми – одне речення. Тільки от не рівні.
Бо ти – головна частина. А я –
Залежна.
…квітнули цикламени
якби довелось обирати – я би обрала тебе
на підвіконні квітнули цикламени
сонце сідало за небокрай відливало рожевим
я пам’ятала всі приголосні сонорні із твого імені
викладала речення розставляла розділові
кома кома крапка кінець речення
абзац
вільно дихати не давала спека
ти притулявся до оголеної спини,
виводив пензлем моє ім’я
приголосна голосна ще приголосна
сьогодні чомусь не вдавались транскрипції
абзац
якби довелось обирати – ти би обрав не мене
та цикламени все одно квітнули би
і під пекучим сонцем і під шаленим дощем
я викладала твоє ім’я з їх пелюсток
рожевих червоних жовто-гарячих
ти топтався по них розкидав ногами любов
рвав всі нитки що пов’язували наші серця
кома
кома
знак оклику
кома
кома
тире
крапка
рефлексія мого старішання
Я ставала старішою. Ставала вищою.
Діставала навшпиньки до поручнів,
До верхніх полиць і лампочок.
Руками торкалася стелі, фарбувала її в рожевий.
Щоби теплішало.
Я росла. Випромінювала сонячне світло,
У дзеркалі відбивалася вічністю.
І зайчики, що зі стелі падали –
Вибухали міріадами кольорів.
І слів.
Я ставала мудрішою. Починала писати вірші;
Потім із текстів складала кораблики —
Пускала їх за водою. Й повільно поряд
Ногами лічила кроки. Зминала траву.
І підспівувала.
Тієї весни я перестала рости.
Пори року/частини доби — змінювались.
А я ні. Я зачинилась в квартирі-клітці,
Перераховувала зайців,
Що зі стелі стрибали вниз.
Світло моє розчинилось.
Очі – вицвіли.
На згадку лишилась рожева стеля.
Сонячні зайчики.
І …
Поліна Горлач
