Продовжуємо знайомитися з молодими авторами. Сьогодні до Вашої уваги поезія Тетяни Ліри, місто Суми
Цей дощ – немовля, він іще не навчився ходити,
Дрімає у хмарі, муркоче, мов кіт, і не йде…
Від літа щось є в нім – таке пломінке й соковите,
В нім є щось від сонця – таке золоте-золоте.
Він хоче у мандри небесним туристом на землю,
Так прагне свободи, розправлених крил на льоту,
За вітром помчатись нестримано, живо, шалено!
Питається в неба: «Коли уже я підросту?»…
***
Той дощ кипів для нас міцним окропом,
Не йшов, а біг, і біг, і палахтів…
Захекався… так мчатися галопом,
Стрибнув на поцілунок – і…зомлів!
Той дощ зомлів – така між нами ніжність,
Погляну в небо – бачу сім небес!
Дивлюсь тобі у вічі – в кару вічність,
Воскресло сонце – хто б тут не воскрес?!
Солодка вата хмар безоднекрилих
І непритомність щирого дощу;
Нас у коханні літо зачинило
Й кричить-шепоче: «Ні. Не відпущу…»
