Вірші Дар’ї Зоріної, фіналістки фестивалю «Ірпінський Парнас»

0
306

і коли мені кажуть — просто стулити пельку,
не лізти, сховатись, зробити все так, як просять, —
в мені перелякано хекає мій недорослий нелюд —
мій п’ятирічний адольфік, саддамка, йося.
в мені осипається попіл з стін анненкірхе.
в мені помирає шахід в літачку із паперу.
в мені хіросіма. маленька, лялькова, покірна.
ще кілька секунд — в ній також лишаться лиш мертві.
і знаєте що — а хай буде вам ваше дахау!
буде в бетонних завалах скиглити манхеттен!
смерть, звісно, складно назвати якимсь ноу-хау —
тож, не дивуйся їй, мудрий озброєний хейтер.
не руш моїх кіл. та, якщо вже й чіпаєш мене ти,
не чіпай всіх моїх — мандрьох, божевільних і свамі.
нехай в моє небо зростають мої мінарети.
нехай мої церкви залишаться просто церквами.

кто мы — звериный выводок, кто мы — отродье мамкино,
хищные да кусачие, твари, а не творцы.
хочешь — зовись хоть шивою, хочешь — завойся мантрами:
свет в именах не прячется, имя нам — мертвецы.
хочешь — будь божьим замыслом, образом и подобием,
словом — иным наречием, вымершим языком;
будь непрощенной разницей в мире антиутопии,
сущностью человеческой, теплым живым грехом.
слезут ведь шерсть и перышки, панцири да иголочки —
взъежится беззащитностью вечная наша суть.

будь чьим-то ясным солнышком, будь распоследней сволочью, —
лишь безымянной, чистою, голой душою будь.

У посадці за шахтой лисиці хворіють сказом
І росте алича — під колір тьмяних сердоліків.
Дідо Коля з відром виходить на горлівську трасу
(Точніше, виходив) — щоврожаю, щороку, щоліта.
В діда Колі город — огірки мають присмак хрону;
Холодильник «Донбас» й телевізор — сучасний, «Sony».
Дідо в кріслі тримає самотню свою оборону,
Огіркова лоза камуфляжем лежить на осонні…
Полатаний дах, ледь вловимий сигнал телехвилі:
Три канали, один з яких — «Animal Planet».
По другому кажуть, що селище це ось-ось звільнять.
Третій — теж про війну, і зазвичай ще щось про калєні.
Небо савани в Замбезі безколірне, як і тутешнє;
Гієни їдять сурікатів, сурікати їдять павуків…
Популяції змінюють ареали звичайних мешкань.
В холодильнику діда залишаються лиш огірки.

З восьмої — денна зміна, сьома нуль нуль — будильник:
Рвучко встаєш й вдягаєш сірий робочий светр.
Десь там вона — далека й, каже, що зовсім вільна:
Руки її — як пастка, слово її — як гвер…
В тебе хворіє батько, в тебе сивіє мама;
В тебе надворі груша — пізній зимовий сорт.
Грудень на тебе сипле з неба дрібненьку манку.
Чай та шматок батона — вранішній натюрморт.
Може, вона підстриглась, може — вдягла коротке,
Може — плює на нежить й ходить по шалманам…
Більше ти їй не пишеш, і видаляєш фотки:
«Ти мене не кохаєш — значить, пішла ти на..!».
Пам’ять — живуча падла, і вечори — невбивчі:

Гладиш кота й ганяєш в третього «Відьмака»…
Ти вже давно навчився болю дивитись в вічі.
Тільки зима — не вічна. Квітень прийде. Чекай.

ALL YOU NEED IS LOVE
Вызов. Плохо. Женщина, семьдесят. Адрес — пятый этаж хрущовки.
«Этак можем и не доехать – в таком возрасте мрут, как гнус,
А тащить ее на носилках – вон, интернам для тренировки,
Да без лифта, да в конец смены… уж не самый приятный груз!»
Открывает. Босая, в бусах, в желто-красно-зеленой майке…
«Нет, не ложный, — увы, братишки, — что-то тлеет внутри, как стафф…
Не колите, я против ширки! Все равно – all you need is лайки,
Молодые… А нам, олдовым, все равно – all I need is love…
Помню, в семьдесят третьем, в мае, умер Энди. Андрюша Струков.
Пол-Союза – в одной палатке… Энди, я и Серега Грим.
От кого-то из них есть дочка, а теперь уж и трое внуков, —
Все компьютерщики. Цивилы… (что? давленье? черт подери!)
…Так про Энди. Его той ночью просто бросили, не пакуя:
Видно знали – помрет дорогой – превышенье служебных, штраф…
Кровь из сломанной клетки ребер вытекала легко и всуе:
«Джесси… Грим… забери гитару… Смерти нет. All you need is love».
…Были молоды и патлаты, были пьяны, бывали биты;
В самошитом и в контрабандном; на попутках, от аска к аску…
Вы по-своему тоже правы. Вас нельзя осуждать за сытость.
Мы же этого и хотели – чтоб все можно… Свобода – здравствуй!
Здравствуй – джинсы на каждых ляжках, здравствуй – рок на любом смартфоне…
У меня тут еще осталось – по затяжечке, за минздрав?
У меня тут еще винилы…» — и на стареньком граммофоне
Зазвучит из бессмертья Леннон – аll you need, господа, is love!

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я