Вірші Тетяни Гладиш, фіналістки «Ірпінського Парнасу»

0
248

Ти зовсім близько,
На грані мене самої.
Ти завжди вмів
Усі грані перетинати.
Чи ти б посмів
У прірву мою зірватись?
Дурне дівчисько
На краю твоїм не встоїть.
Твоє дихання
Проймає вогнем. Пожежа.
Йти по канату
І дивом не оступитись.
Це – як розплата.
Чи варто на неї злитись?
Бо і кохання буває необережним.
БЕЗ ФІЛЬТРІВ
Залиш мені оце кумедне фото,
На ньому ми такі недосконалі.
Без фільтрів. Без вагань. Без протиріч.
Я буду милуватися ним доти,
Поки в мені всі комплекси нездалі,
Що ділять світ на «вдало» і «невдало»,
Залишаться непотребом узбіч.

Даруй мені правдивість, справжність, щирість,
Бо я люблю тебе таким, як є ти.
Без вдаванок. Без вигадок. Без гри.
Лишайся тим, ким на планеті виріс,
Не думаючи про падіння й злети
На цій без досконалостей планеті.
Себе й мене щасливими твори.


Іти. Швидким кроком.
І так, щоб не озиратися.
А хтось ненароком
Забуде тобі подзвонити.
І вітер морозний
Почне винуватить, кусатися.

А хтось… Як він? Хтозна…
Чи довго зуміє любити?
Мовчанка позаду.
Попереду що? Порожнеча?
Гірким шоколадом
Під вечір заїсти її.
Зігрітися чаєм.
Зігріти в душі холоднечу,
Коли нависають
Над небом вечірні вогні.

Тетяна Гладиш

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я