Володимир Базилевський. З рукопису «У садах Вернадського й Шардена»

0

КОЖЕН РІК  – НЕБЕСНИЙ ПОДАРУНОК

Кожен рік – небесний подарунок,

кожен день – від ангелів привіт.

Допиваю приналежний трунок

з келиха льодовикових літ.

Радуюсь господньому дарунку,

дякую, укоськавши відчай,

за химерний присмак того трунку,

за його солодкий молочай.

І не кваплюсь у переселенці,

і жену смішок від сатани:

в келиху лишилося на денці

гойної тієї рідини.

29.06.2020

ЗЕМЛЯ  ОБІТОВАНА

Це ти – моя земля обітована,

країно марень, гро моїх уяв.

Моя всякчасна незагойна рана,

мій крам і страм, мій лад, де свій устав.

Не сорок років, триста літ в пустелі

блукав я – в саднах й шрамах – пілігрим.

І харчувавсь акридами зі стелі

небесної, скупої на підтрим.

Блукаю й досі, хоч мета міражна

і сил запас дорівнює нулю,

Тому й люблю тебе, що недосяжна,

тому й ненавиджу, що я люблю.

28.06.2020

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

О вбога школа початкова,

без тангенсів й гіпотенуз.

Ти – мій підмурок, ти – основа,

тому й престижніша, як вуз.

Навчала ти антипрогресом

стріх, призьб, парфумом полину,

супами з бозна-чим, протезом

сусіда, що здолав війну.

Ішли сніги з-за видноколу

і зашивали степ і світ.

А ти любити вчила, школо,

їх навіть в стужу й недорід.

При каганцях із гільз патронних

таких сподобила занять,

таких уроків нешаблонних,

що й в академіях не вчать.

Уроки травм, родинні скрухи

у схронах пам`яті, як сни.

У них олійний дух макухи,

у них чорнило з бузини.

28-29.05.2020

В ТІЙ БАЛЦІ СТЕПОВІЙ

В тій балці степовій,

де між добром і злом

була межа хитка,

хитка й незрозуміла,

я не знайшов себе,

хоч била їй чолом,

тій балці степовій

душа оторопіла.

Хіба не я, спитав

я балку степову,

тут ріс між полинів,

терпів твою негоду,

мерз у снігах твоїх,

топтав твою траву,

давився глевтяком

твоїм за недороду?

Здригнулася вона

і залилась слізьми

усіх своїх криниць,

струснувши зруби древні:

ти мав би пам`ятать,

що ми – уже не ми,

ти мав би забувать,

що ми з тобою кревні…

16.06.2020

АНТРОПОЛОГІЯ

Знак часу – плоть. Мужі, як тури,

рухома здоба – молодиці.

Тріумф фламандської статури:

колони-в`язи, грім-сідниці.

Пливу в юрбі й скептичне око

вихоплює і переймає

промовисте необароко,

як не Геракли, то Данаї.

Напівжартма, напівсердито

озветься пам’ять ґудзувата:

за Рубенса їм всім би жити,

в його майстерні позувати.

І пригада літа студені,

безхліб’я, киселі бузинні

в худім, голоднім повоєнні,

в туберкульозній Батьківщині.

Вже й пам’ять обростає мохом,

та злидні мохом не зашились.

Світила ребрами епоха,

і ми в ній ребрами світились.

18.05.2020

ПАСТКА

Протікає небесний дах,

ллє і ллє, ловча сіть чи ґрати.

Мабуть, вишніх забракло блях,

а чи нікому залатати.

Ще розважливий еллін знав:

шкодить все, якщо все надміру.

Позбавляють на волю прав

ці дощі і коронавірус.

Мало світу, що у вікні,

тоскно серцю і кепсько зору.

Ні простору, ані прозору,

лиш калюжі цих вод брудні

та відсутня присутність мору.

29.05.2020

ВІДКРИТТЯ МЕТРО. МАРСІАНИ

В підземці холодно й байдужно,

рух звичний майже на нулі.

І деревіють незворушно

в чернечій формі патрулі.

Де ескалаторні щаблини,

урозкид люд по хіднику.

Не пасажири – намистини,

гриби чи сушка на шнурку.

Вагон похитується п’яно,

Печерську й Кловську промина.

Німують в масках марсіани,

та німина їх неземна.

І я похитуюсь-німую,

зір тішать лад й відсутність мас.

В очікуванні див прямую

із марсіанами на Марс.

28.05.2020

*   *   *

Пиши для себе і сам читай,

сам собі критик і співрозмовник.

Забудь про місяць. На нім Китай

вирощує тайкома бавовник.

Забудь про душу. Анахронізм –

її порізи і кровотечі.

Страшної сили той механізм,

що культивує бабло і речі.

Недовідомо, чия вина,

що нам із небом пора прощатись.

Регоче дідько: налий вина,

пора в цій мішанці розібратись…

14.06.2020

ЯСНОВИДИЦЯ  СТЕФА

На рекламнім щиті – літер ламаних трефа,

в карантинному місті – тривожний мотив.

Пожаліла киян ясновидиця Стефа,

обіцяє киянам суціль позитив.

Прочитаю й повірю у здатність владущу,

добровільно піймаюся на письмена:

«Виливаю на віск та на кавову гущу,

загадайте бажання – утілю сповна».

Загадаю бажання, скажу без надсади:

«Ясновидице Стефо, послухай мене.

Оберни, якщо зможеш, носіїв ції влади

за дурню і за зради на стадо свиней.

Пожени, як Христос те сподіяв, до моря,

кинь у вир нечестивих, до рибних кошар.

А все інше самі ми здолаєм і мору

із азійським обличчям дамо відкоша».

25-26.03.2020

СТАДІОН

Я люблю тебе, стадіон,

там тренується Аполлон.

По доріжці по біговій

тріумфально і без напруг

в первозданній красі своїй

він долає за кругом круг.

Там Евтерпа, струнка, як лань,

волоока Евтерпа мчить.

Сонця розсипи-філігрань,

олімпійський мотив звучить.

Я старий, мені бігать – зась,

я не бігаю, а ходжу.

В мене інша тут іпостась:

їх присутністю дорожу.

Їхні жести легкі ловлю,

їх засвоюю лексикон.

Зауважую, що люблю,

що люблю тебе, стадіон,

де тренується Аполлон,

де Евтерпа бере в полон.

19.05.2020

МАРШ  ПОХИЛИХ

Хоч ноги в багві,

хоч лики потерті,

та ми ще живі,

а отже, безсмертні.

Глобальні морози

нас кидають ниць.

Аж капають сльози

із наших криниць.

Та ми ще при спразі,

а отже, присутні.

То ж хай наші вразі

сміються на кутні.

Хоч ноша земного –

тягар для хребта,

ще виштовхнуть слово

спроможні вуста.

Явити без гасел –

Ми є і були.

Гарбу свого часу

тягли, як воли.

І дух наш у нормі,

і наміри вперті.

І ми ще у формі,

а отже, безсмертні.

27-28.05.2020

УМИРОТВОРЕННЯ  ВОРОГІВ

Похвалив ворогів,

щоб не тупали.

Як ви там, дорогі?

Схоже, в ступорі.

Проспівав вам хорал,

щоб не сіпали.

Від солодких похвал

вам заціпило.

Жовчі сплеск, вал брехні

припинилися.

Та недобре мені,

мовби змились ви.

Ніби стріли, які

мене жалили,

стали раптом ламкі,

заіржавіли.

Проковтнули язик,

щось там шепчете.

Ваша мова – шашлик,

що без кетчупа.

Досаджає печаль

від хорошості

соромливих мовчань,

неворожості.

Як же йти до мети

м`ні без ворога?

Налітайте, брати,

гейби ворони!

26-27.06.2020

ПРЕКРАСНІ ЖІНОЧІ ОБЛИЧЧЯ

Під музику Гріга чи Ліста

розпатлану пам’ять покличу.

Згадаю приморського міста

прекрасні жіночі обличчя.

Не ті, що торкався губами,

а ті, кого оком привласнив.

Увів потаємно до храму,

щоб жити видінням прекрасним.

Я їх, безіменних і різних,

вихоплював з тьми перехожих.

Я крав їх, прекрасністю грізних,

і – недосяжністю схожих.

Втішався на лад романтичний,

мене рятували від стресу

прекрасні жіночі обличчя

прекрасного міста Одеси.

Вітала шампанським фонтанів

Одеса мій вихід всякчасно.

В екскорті блондинів-платанів

світилась, як жінка прекрасна.

Ступав я по небу й по майву

акацій, по морю і гулу

в облозі жіночого сяйва

у напрямку Варни й Стамбула.

28.06.2020

ВІДПОВІДЬ

Лист Ваш рвійний, як бинт на рану,

лист, що певності додає.

Але хто Ви, Тарас Оксано?

Звідки родом і де Ви є?

Ані номера телефону,

ні адреси в кінці листа.

Ваша прямість, розкутість тону

чи не з прізвища вироста?

Чи не з гнівних плачів Тараса

і болючих його зізнань?

Диха щирістю кожна фраза

й вимагає протистоянь.

До душі мені ця вимога,

потребує державний текст

змін і правки, тож скількимога

налаштовуюсь на протест.

До надсад, до судом гортані

протидію, як вмію, злу.

Не журюсь, що в неранніх й ранніх

не здобувся на похвалу.

Мені їх похвали не треба,

я у музи не з гірших син.

Мало в їхньому небі неба

і багато ніщот низин.

Вкралась в лад їх тонка трутизна

і простежується між слів

поневажена материзна,

її житнища пересів…

Але всім негараздам в піку,

хоч для них я зручна мішень,

лист Ваш, як дефіцитні ліки,

відкладу я на чорний день.

А як та, що не спить, дістане

і зірвуся, як з гілки плід,

до Тараса, Тарас Оксано,

допровадить Тарасів слід.

24-25.05.2020

ЖАХ – ДІАГНОЗ ГІППОКРАТА

Бах потрібен так глухому,

як сліпому – Рафаель.

І глухому і сліпому

їхній ґандж за цитадель.

Що існує десь там чудо,

їм, байдужим, невтямки.

Той не бачить, цей не чує,

буднів груддя та піски.

Жах не в тім, що доля клята:

цей осліп, а той оглух.

Жах – діагноз Гіппократа:

в них нормальний зір і слух.

25.05.2020

У ЦІЙ СВІТОВІЙ ПАВУТИНІ

Як слово є Бог, то лукавство

кричуща із ним несумісність.

Потіште своє марнославство,

пограйтеся у славнозвісність.

У цій світовій павутині,

лихій до вібрації духу,

ув’язнути вашій гордині,

як в хатній – ув’язнути мухам.

В млинарні буття кругойдучій,

що все обертає на глину,

млинар у подобі павучій

публічні марноти поглине.

22.04.2020

СИТА РАДІСТЬ ШКОДИТЬ ЗМІСТУ

Сита радість шкодить змісту,

при землі її крило.

Віршотворцю-оптимісту

відмовляє ремесло.

І хоч вигляд генеральський

має він, та не секрет,

що для нього ключ кастальський

обернувся на бювет.

Підсобить йому не можна:

кривда світу не пече.

І душа його порожня,

як наплічник без речей.

27.03.2020

МЕДИКИ

Медики – трохи циніки,

у них свої власні цінності

і розуміння плоті

у її співвідношенні

з душею у всій складноті,

а надто у пору зношення.

Частіше аніж хотів я,

між ними перебуваючи,

пройшовши всі їх катівні,

діяння їх споглядаючи,

я знаю: медики – скептики,

діючі антисептики.

Вони – філософи тіла,

а то особливе діло,

від радості до скорботи.

Забавні їх анекдоти,

повчальні їхні уроки,

ревні їхні старання,

аби продовжити строки

нашого існування.

Сваволею зла залучений,

ламаний і мордований,

тяжко ними замучений,

і ними ж і порятований,

ловлюсь на гачок Евтерпи

у філіалі їх пекла.

06.07.2020, реанімація

ОСА

Лежу і бачу, як в тумані,

осу, що повза спроквола.

Бо опинилася в капкані

подвійного у рамах скла.

Немає виходу з неволі,

в яку потрапила вона.

І знемага оса поволі

в міжрам`ї вбивчого вікна.

То дріботить по склу, то пада

в щілину, у застійний пил.

Та затаїлась смертна зрада

у тремі вусиків і крил.

Я теж оса у цій палаті,

з якої виходу нема.

Розпластаний, як на розп`ятті,

терзаюсь болями сліпма.

Блукаю поглядом по стелі,

тремчу, як в люті холоди.

Мов у пустелі, у постелі

немилосердної біди.

І ми з осою в цій катівні,

де згасло безліч поривань,

із Сином Божим майже рівні

за непомірністю страждань.

12.07.2020, кардіологія

*   *   *

Ось ти і дісталась того схову,

де я задихався і вмирав.

Ось ти й напросилась на розмову,

хоч бажання я того не мав.

Розлучились круто і навіки,

та якась причина є на це:

важко підіймаючи повіки,

плачучи, дивлюсь в твоє лице.

Чи не дружиш з відчаєм? чи зблиснеш

тим, чому пояснень не знайти?

Серце, серце, ти так складно мислиш,

розуму тебе не замогти…

07.07.2020, кардіологія

ВІТРИ СЕЗОНУ ПАНДЕМІЇ

Вітри сезону пандемії

трудились в червні без перерви,

шипіли злобно, наче змії,

жбурлялись гіллям в істерії,

тіпали сад, тіпали нерви.

Сліпило небо хижим блиском,

Гефест у вишній кузні диском

втішавсь на стадіоні сфер.

Ті ігри обертались тиском

для тих похилих, хто не вмер.

Лишав я знаки на папері,

аби підтвердити – живий ще.

Вітри ревли, гатили в двері,

як рейдери чи мародери

в країні кривд і багновища.

Тріщали рами: за стіною

йшов антисвіт на світ війною,

немов затявся збити з ніг.

І бився в мури головою

вітрами зламаний горіх.

27.06.2020

ДЕСЬ ТИ ЛИШИЛАСЬ МІЖ ДУХОМ І ПЛОТТЮ

Аркуш за аркушем перегортаю

книгу життя – стільки лих і тривог.

Радості мало, багато відчаю,

більше поразок, ніж перемог.

Не перемога ти й не поразка,

ледве почавшись, урвалася казка,

опік загоївсь, невидимий шрам.

Казку урвала марнота щодення,

надмір того, що крамольне на ймення

й меншим відоме братам.

Так, не поразка ти й не перемога,

трохи небесного, більше земного,

спалах миттєвий в імлі.

Щедра данина жазі й безтурботтю,

десь ти лишилась між духом і плоттю,

там, на нічийній землі.

22.05.2020

Українська літературна газета

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я