***
Я озираюся – гуде за мною рід
Пра-пра- далеких, вічних і незнаних,
На кілька тисяч неохопних літ
Їх тут стоїть, і стільки ще постане,
Якщо у безмір глянути віків…
Я їх не знаю – ні імен, ні років,
Ні доль, ні того, чи були легкі
Їх душі, повертаючись у спокій.
Чиє терпіння і чия жага,
Чиї надії і слова бідові,
Упертість люта, сила і снага
Змішалися в моїй гарячій крові?
Я чую їхнє дихання зрання,
Коли туман тягучий над полями, –
Там прабабуся – молода – коня
Веде до річки навпрошки стежками.
Я прокидаюсь від тривожних снів
І забуваю – звідки ж бо тепер я?
Бо там, на Калці, бачилось, мені
Ввігнали спис до хрусту в підребер’я.
Я знаю звідкись – що то значить хліб,
І кожна крихта, і зернина кожна,
Як у криниці йде луна углиб
І м’яко ніжить рани подорожник.
Я знаю, як оглушно в холоди
Б’ють війни, розлітаються дзвіниці,
І скільки крові – більше, ніж води –
Всмоктали перетоптані суниці,
І що за сила в кожній з молитов
Праматерів усіх моїх наскрізних,
Які лишили по собі любов
І голий нерв тривоги за Вітчизну.
В мені завжди незримо весь мій рід –
Мій скарб і ноша, оберіг червлений,
Молитва пісні, слова небозвід,
Які нічим не витравити з мене!
***
Тримай цей бій, моя безсмертна рать!
Не на поклон прийшли до тебе в гості.
Бо так завжди – хто м’яко стелить постіль,
Тому не дзвони, а мечі дзвенять!
Бо час прийде і викреше сповна
Твій страх і слабкість бути несобою.
Чим вищою оплачені ціною –
Тим більші і світліші імена.
Прийняти все, допоки ще жива
Глибинна віра і шляхетна слава,
Аби душа лишилась нелукава
І часом перевірені слова.
***
Бабцю Ярино, далека моя пра-пра!
В мерзлій Почайні лляні сорочки перучи,
Бачила, бабцю, красоти притоки Дніпра
Чи ти жадала живопису інших вітчизн?
Руки скоцюрблені в ріжучім плині води,
Ниють кістки і душа заниває услід.
Бачила, бабцю, на схилах поезію ти –
Іній змережив яблука на землі?
Бабцю Ярино, звідки ти брала сни,
Впоперек ночі колишучи дитинча,
Поки худоба спить, у глибинах криниць
Тихо підходить вода й догора свіча?
Бабцю далека! Ярино моя пра-пра!
Вросла в віки, у чорноземи грузькі…
Звідки ти знала високе мистецтво добра,
Музику слова і силу своїх рушників?
Хто тебе вчив ті брудні сорочки не клясти,
Сіяти мальви обабіч дворів і доріг?
Хто дорікне, що не знала поезії ти
В цій ненаписаній прозі прання і корів?
