10. Кирило Провоторов. А світ довкола вже не знає рим…

Сумні думки пітьмою в голові…
Я звик до них, як звик вдихати дим.
Що з нами сталось, я не відповім…
А світ довкола вже не знає рим.

Хтось прагне залишити ярий слід,
Але лишає тільки пустоту…
Безглуздий гамір промайнулих літ…
А я не зупиняюсь й далі йду!

Мій рок-н-ролл скінчиться ще не скоро!
Ти чуєш? Ти не чуєш вже давно…
Все непотрібне зникне з поля зору,
Піде зі світу, як німе кіно…

Ніч…
Я знову сиджу один,
І замкнуті межі стін
Нагадують про життя без тебе.

Дим…
До болі знайомий він,
Лишився в мені без змін.
Кричу крізь часи: «не треба

Бігти за мною все життя…»
Я поринаю у небуття…

Війна

Безлюдний вагон і ніхто не чекає на мене.
На склі вимальовую дивні сюжети з життя…
І все ніби так, як казали нам, все так як треба,
Але в голові неспокійне якесь відчуття…

І світ через камеру… І телефоном думки…
Життя відцифроване. Це не твоє й не моє!
Ми згадуєм те, що лишили… Але навпаки:
Забули про те що чекає попереду ще…

Що тобі сниться?
Що тобі сниться, коли ти заплющуєш очі і знову одна?
Що тобі сниться?
Скажи мені, що тобі сниться?
Останні роки в голові моїй тільки війна…

Ніхто не питає вже, скільки залишилось часу.
Він знов зупинився для тебе й для мене також!
Ми бачили фільми про це, але жодного разу
Не думали, як все насправді буває… І що ж?

Невже все спочатку? Я знаю так бути не може!
Повірити – значить сказати, що все це – кінець!
І тут замість нас опинитися міг майже кожен:
На місці, де землю так ніжно вкриває свинець…

Кирило Провоторов

Україна, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк