11. Катерина Бойко. Безструнні скрипки сухостою

1

линва

коли вона місить тісто
з любові глини і воску,
на днище бокатої діжки
зітхання німе осідає.
коралі щось мідно шепочуть–
линвою із шиї на груди.
у грудях колише вітер
безструнні скрипки сухостою,
аж світло гасне в зіницях,
випорсується з вузлів очіпку
зачаділе, ламке волосся.

линва грузька, як якір
застояним залізяччям
заціловує солонаві відтінки ґрунту.
а тісто пухке і біле,
вислизаючи з рук вологих
підходить сонцем в крайнебо.

колія

ця жінка з таким глибоким урвищем ув очах,
хоч бери відлякуй привидів безборонними руками,
аби не розбитися на друзки об голос старого сича,
який живе в ній роками.

на дощ їй часто сниться, як кратери розпечена
колія (чужа земля завжди гірчить осадом),
що тягнеться собі складнопідрядним реченням,
відділяючих мертвих від неживих на власний розсуд.

і ходить та жінка неживою з мертвим урвищем
ув очах. з горицвітом лляним у волоссі.
згадує пунктирні вигини вулиць. ламані ребра гір і ще
квилить про переліт. вірує в повернення досі,

але боїться підступної, як змія колії.
її лискучої шкіри, роздвоєного жала.
раптом знову когось відбере, когось із сім’ї.
раптом їй двох дітей і батька старого замало.


повітря таке
наче тятива з льону і шовку
пахне наближенням холоднечі
і відчуженням першим
коли всі стають
трохи прозорими
трохи кварцовими

лусне
дерева як єретики запалахкотять
всіма відтінками сонця розлитого
дим до цятки вибілить
входи і виходи
храми й ратуші
площі і мости найплечистіші

покаяння зректися наважиться
хіба що юродивий
або його син
наймолочніший

Катерина Бойко

Україна, Запорізька обл.

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я