14. Юлія Кононенко. Вони

1
575

Надщерблені і Крихкі.
З обережністю битого безпритульного пса
Недовірливо мружаться ,
Наче принюхуються до кожного слова.
Готові у будь яку мить утекти ,
Щойно відчувши загрозу бути поламаним знову.

Втомлені і самотні.
Вони відчайдушно хочуть знову любити.
Життєвий досвід
Нестерпно до болю виламує пам’ять і кості.
На відстані подиху вагаються — цілувати чи говорити…
Запросити у свою душу , чи лише в свою постіль?

Збентежені.
Бажання між ними дзвенить кришталевою тишею.
Зарубцьовані шрами
Під шкірою знов забруднили сорочку кривавими цятками.
На відстані дотику — найбільший страх знов стати залежними.
В очах безпритульного пса — надія стати домашнім.


У неї безліч своїх причин, щоб любити осінь.
За кришталево холодну прозорість світанків
За сухе різнотрав’я і жовтогарячого листя різноголосся.
За зворушливу ніжність їх спільних сніданків

Вона жадібно п’є життя, мов гарячу каву.
І навіть, коли невміло обпікає губи —
Дістає з якихось своїх глибин, мов останню заставу
Ту посмішку кутиком губ, за яку він її любить.

А він ще з дитинства терпіти не може осінь
Та коли його накриває картатим сумом
Він мружиться і вдихає запах іі волосся
Він ладен померти, аби лиш вона не обпікала губи.


Вона тихо прокинеться, вислизне з ліжка, мов кішка.
Безшумно збере розкидані пристрастю речі.
Зупиниться перед дзеркальних своїм двійником на хвилинку
Зкуйовдить волосся , що довго спадає на порцелянові плечі.

Білизна нарешті прикриє шовковим мереживом ліній
Красу її вигинів, від якої ти майже сліпнеш.
Із легкістю зграї птахів, що як раз відлітає у вирій,
Вона вийде з кімнати. Ти спиш. Ти її не зупиниш.

Вона візьме з собою твій смуток й твоє божевілля,
Все те шаленство, з яким ти її притискаєш до себе.
Вона стане твоїм найтяжчим ранковим похміллям.
Вона лишить ключі. Та з собою візьме твоє серце.

Юлія Кононенко

Україна, м. Полтава

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я