15. Сніжана Біла. Вічна хитавиця

1
853

Хитавиця

Батьки народили нас в борг у лихі дев`яності.
Манили гостинцями з поля тамтешніх зайців.
І чемними бути просили, приходячи в гості,
всі, хто батогом хизувався у правій руці.

Розпатлана вулиця, тетріс, приставка і гумки –
цінності, що розказали вже більше за нас.
Тому видаємось, неначе не маємо думки
сьогодні у війнах за право на власність назв.

Під нашими мештами вічна морська хитавиця.
Нас нудить смиренність і фраза «та ти потерпи».
Нам більше не п`ється, не їсться, нічого не сниться,
частину найкращих приспали донбаські степи.

У спадок лишилися привиди наших дитинств
із каліграфічним надписом – тут був «Зайчик».
Ми звикли у бідах кричати, що то сусід
поцупив усе, тому тепер гірко плачемо.

Батьки народили нас в борг у лихі дев’яності,
взамін по домівках розносячи шифер, фрегати.
Тепер покоління моє – то непрохані гості,
на рідній землі мають землю свою віддавати…

Я

Її закрутило життя у літеру “В”,
бавиться тінню спогадів різних пір.
Он там у човні із літом вона пливе.
Шепоче йому, згортаючи у конверт,
слова-світлячки і білий крохмальний папір.

Куди понесе листа – знає листопад.
З його голови росте сіроокий дим.
І тут вона в нім мореплавець-шукач Синдбад
з пропискою кільканадцять століть назад
висадить біля дерева власний дім.

У домі хотілося затишку глиняних стін,
круглого столу, сім’ї, що за ним сидить.
А не розбитого глеку печальний дзвін,
що не збереш, присівши на сто колін.

В домі, який палає – усе згорить!

Що не візьми – приймає оця земля.
Виростуть з неї, ачей білі еустоми.
Може, одна життєствердна літера “Я”.
Хочеш її почути, то промовляй,
доки тобі не забракне своєї втоми.

Гора

Я знаю, що ти живеш на високій черленій горі,
де кошлатяться ліхтарі, заколисаних сном небес.
Ну, а щойно я підступлю до підніжжя, і твій поріг
розпорошується на доми з понад тисячею адрес.

Що не двері, то пустота чи щасливе чуже життя.
Що не вікна – дитячий сміх, якась жінка і чоловік.
Я питаю у них чи не залишав хто свого взуття
чи листа у поштовій скрині, де б написаний був одвіт?

Кожне коло блукань – намарно, розлітаються голоси,
хоча кутики блідих губ промовляють чиєсь ім’я.
Ну, невже мені до гори, до черленої не зрости,
щоб нарешті зайти у дім, а в тім домі – моя сім`я?!

Сніжана Біла

Україна, село Виводове, Томаківський район, Дніпропетровська область

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я