t.d.1
давай сховаємось
в нерівностях того горла на мінімалістичному светрі
ми згораємо і ти знаєш
що той светр то наші захищені нетрі
від наступаючих нам на п’яти
щометра
наших закутих вільностей
що дають нам снаги чекати роками
чекати проблиску того погляду
тих наших цінностей
до нестями
ми хотіли б намалювати наші картини
ти і я
так по-різному і так однаково
дочекатись
на своє ім’я
в карантинних інтонаціях наших картин
твоєї ексцентричної і прекрасної
моєї пласкої і звичної
наших з тобою місцин душевних
що приносять нам плач на вітрі
містично
феєрично
звично
навіть якщо ти знаєш про що і про кого я
ти не знаєш про кого ти
ти чекаєш так само як я
але свої мости
ти спалила давно дотла
та я все ще чекаю весни
щоб ти змогла
зацвісти
t.m.6
безсонні ночi в обіймах мертвого міста
спотворені обриси навколо
а може це я спотворений обрис
повіки плющаться докупи і ніколи не зачиняються
цілодобова служба про яку ніхто не просив
повітря болить безсоннями
дихаєш розчином пилу і карбонатів
потенційні страхи вже не лякають
я так далеко від усвідомлення
тільки труситься діафрагма
дрижить болем і болить дрижами
навіть тут, в пустій пиловості мертвого міста
всміхатись ось так, щоб усі
думали яке ж ти сонце
поки ти кидаєшся на коліна об коврики
болиш і дрижиш навіть без діафрагми
коли рветься назовні
а блювати нічим крім кави і стогонів
емоційний войд — тут лише темна енергія
і тут тихо
випустошено тихо
простору більше нема
час біжить наввипередки з смертю нейронів
це все нічого, так, краплі осені
руде маревне видиво ковбойського кольору
каштани чим далі тим ближчі до черепа
це нічого, я заговорю і всі забудуть — я теж
це, все таки, роль — я вживаюсь
виконую своє вічне шекспірівське
лежу в темряві
мрію про данте
t.m.8
cидимо відчайдушно глухо по закуткам
я мовчу — сказати нічого
тільки розділові знаки і голі повіки
над сірими, глибшими за філософію ніцше і канта,
синяками (сіряками)
вісімдесят чотири отвори тричі
багато тріщин і молочно-біле марево
в моїй системі реальності
молоко не біле, молоко — який жарт — молочне
будуються уривки роздрібної науки
і лампи люмінесцентні двояться за брудними лінзами
мрячать-мерехтують
дотлівають в молочностях
клітка ребер щадить, не болить
тягне і труситься — гидко-солодка клітка
сіно прийшло до кози, а клітка
(у факультативному порядку)
до птаха
за вікнами ліси повітряні
буде смішно
якщо хтось інсультативний закінчить інфарктом
не все так просто, це не скінчиться
це триватиме аж до кінця, поки я
конвульсивно тремтітиму в пошуках
не так відповідей — запитань
в риторичності ніхто крім мене не виявляє сумнівів
от якби таке записати на плівку і засвітити (щоб зникло)
кисень дається боляче — ніякого гомеостазу
самий лиш набір помилок і неточностей
нуль за вступним контролем, бо пішла не так
висиш у вакуумі, немає нічого ні право ні ліво
тільки пустош і сумніви
дана
Україна, м. Рівне
