23. Наталія Дьомова. Світло

0
746

Світла залишається на денці
сили залишається на день
піднялись птахи-переселенці
у таке холодне і бліде
небо вицвітає димарями
сивіє туманами в очах
і повітря застигає пряне
і на мить скидаються миряни
на смиренних лагідних прочан
всі дороги зайняті юрбою
все шукає теплих і близьких
бо гряде сезоння перебою
у подачі світла і руки
день неначе дихає на ладан —
пара з вуст але слова розвій
місяців холодну анфіладу
тільки подих твій зігріти ладен
на холодні пальці подих твій


Це любов — але вже її ледве що стане на двох
і ще крапля на споді.
Кишенькове тепло, іграшковий пластмасовий бог
нам ще стане в нагоді:
поцілує в чоло і мигне на прощання як спас,
а рятуйся самому.
І мигнувши — загас і забув про покинутих нас
серед темного дому.
Наодинці з собою, малий у великій війні,
де червоно і слизько.
Ти ще поки що ні, ти ще рівно стоїш в глушині,
але робиться близько.
Але робиться чорно, бо близько підходить стіна
і готуються списки.
І любові ціна, що вона залишається нам
на прощальну записку.
Або я, або ти —
а комусь доведеться піти,
поділити цей дім і ділитися в ньому надвоє.
Перехресні стежки, а такі паралельні світи
традиційно ведуть до воєн.
І впирається в спину стіна,
і стискається світ,
і стискається горло,
і світять із темряви дула.
Камери вимикаються.
Літаки пускають в обхід.
Світле майбутнє.
Темне, темне минуле.


По цей бік екрану, де ти (як і сотні) не спиш,
клубочеться тиша і тихо осяде на губи,
і пальці, незрячі у темряві, літери гублять.
І наче комиш — ошелешує шепіт і крок,
і крик, і горішній гармидер, і гамір усує.
В такому великому місті малий Раґнарок
давно не дивує.

Початок нового — це завжди початок кінця,
Хоча і кінець — це не завжди початок нового.
Тому приклади це мовчання собі до лиця,
неначе пов`язку — і дихай, і дихай крізь нього.

Наталія Дьомова

Україна, м. Львів

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я